Сколівські Бескиди б’ють рекорди — туристи йдуть валом
Ну що, готові до цифр? 164 тисячі туристів. За неповний рік. Сто шістдесят чотири тисячі!
Роман Хім’як — він очолює обласний департамент туризму, знаєте? — каже, що це абсолютний рекорд. І я йому вірю. Бо сам там був цього літа — народу, як на Хрещатику в суботу. Тільки замість асфальту — стежки, замість будинків — смереки.
А чому так багато? Та все просто. Війна навчила цінувати своє. Раніше всі в Альпи рвалися, в Татри. А тепер — от вони, Карпати, поруч. Свої, рідні, не гірші за закордонні. І безпечніше, що важливо.
Що дивитися в Сколівських Бескидах?
Тож куди йдуть ті 164 тисячі? Василь Приндак — директор парку, між іншим — розповідає: є топові місця. Такі, де черги фотографуватися.
Перше — водоспад на річці Кам’янка. Знаєте його? Якщо ні — обов’язково поїдьте. Особливо після дощів — вода ревучим потоком падає з висоти… десь метрів 7-8, здається. Звук — як від реактивного літака. Бризки летять на десятки метрів. Романтика!
Друге — Павлів потік. Це така рекреаційна зона. Альтанки, лавочки, місця для пікніків. І потік, звісно. Прозорий такий, холодний. Можна воду пити — чиста, гірська. Я пив. Смачна. До речі.
Гора Парашка — от це взагалі класика. 1268 метрів над рівнем моря. Підйом — години три-чотири, залежно від фізичної форми. Я піднімався п’ять. З перекурами. Точніше, з “передихами” — не курю ж.
Нагорі — вид на всі Карпати. В ясну погоду Говерлу видно. І Польщу видно. І пів-Львівщини. Фотки — просто космос. Інстаграм вибухає від лайків.
А ще є Гуркало. Водоспад Гуркало. Чому так називається? Бо гуркоче. Серйозно гуркоче, особливо навесні, коли сніг тане. 5-метровий водоспад, навколо — скелі, мох, папороть. Як у “Володарі кілець”, чесне слово.
- 35 тисяч гектарів природи і 146 км стежок
Уявіть собі територію… ну, як пів-Києва. Або як весь Львів з передмістями. От такий він, парк “Сколівські Бескиди”. 35 684 гектари, якщо точно. І по цій території — 146 кілометрів маркованих маршрутів. Сто сорок шість! Це як від Львова до Тернополя. Тільки не по трасі, а стежками, через ліси, полонини, потоки. Є маршрути на будь-який смак. Легкі — для сімей з дітьми. Годинка-дві прогулянки, нікакого екстриму. Середні — для тих, хто хоче трохи попітніти. І складні — для справжніх туристів, з наметами, рюкзаками, GPS-навігаторами.
Але найцікавіше — інклюзивні маршрути. Так-так, для людей на візках. Серйозно. Спеціальні дерев’яні настили, пандуси, поручні. Щоб кожен міг побачити красу Карпат. Кожен.
Подорож у гори без меж: 3D-окуляри, що відкривають вершини для кожного
І от тут починається найцікавіше. Футуризм якийсь. Василь Приндак розповідає: роблять спеціальну рекреаційну зону. Для людей з інвалідністю. З інформаційним пунктом. І там — увага! — 3D-окуляри. Одягаєш окуляри — і ніби йдеш стежкою. Віртуально йдеш. Бачиш Парашку, Гуркало, Кам’янку. Чуєш птахів, шум води, вітер у кронах. Повний ефект присутності. Хто б міг подумати? В Карпатах — і віртуальна реальність. Хоча… чому б ні? 2025 рік на дворі. Технології мають служити людям. Особливо тим, кому важко.
От уявіть: ветеран на візку. Втратив ноги на війні. І от він може “піднятися” на Парашку. Побачити ті краєвиди. Відчути себе… нормальним. Як усі. Це ж круто, правда?
Інші новини: Герой з Покровська: на Донеччині загинув захисник України Яків Безуглов
- Палац Гредлів — від руїни до туристичного хабу
А в самому Сколе теж цікаво. Палац Гредлів реставрують. Знаєте цей палац? XIX століття, австрійська архітектура, колись там польські аристократи жили.
Довго стояв занедбаний. Дах протікав, стіни обсипалися, вікна повибивали. Сумно було дивитися. Але тепер — інша справа. Дах перекрили — новенька черепиця, блищить на сонці. Всередині ремонт — штукатурять, фарбують, паркет кладуть. Навколо територію облаштовують — клумби, доріжки, освітлення. Приндак каже: буде туристичний хаб. Не просто музей, а центр усього туристичного руху. Інформація, екскурсії, сувеніри, кав’ярня (куди ж без неї?). Можливо, навіть готель. Чому б ні?
От тільки грошей треба. Багато грошей. Реставрація — справа дорога. Але воно того варте. Палац — це ж історія. Наша історія. Не можна її занедбувати.
Село Урич — найкраще туристичне село світу
І це не я придумав. Це офіційно. Село Урич — найкраще туристичне село світу 2025 року. Нагороду дали якісь міжнародні туристичні організації. Не знаю які точно, але солідні.
Марта Шиян — вона в Сколівській міськраді туризмом займається — аж сяє від гордості. І є чим пишатися.
Урич — це де Тустань. Знаєте Тустань? Наскельна фортеця IX-XVI століть. Скелі такі — аж дух захоплює. І петрогліфи на них. І музей поруч. І фестивалі влітку.
85 тисяч відвідувачів цього року. Вісімдесят п’ять тисяч! В селі, де живе… скільки там? Тисяча людей? Півтори? До речі.
Бойківська культура — от що там зберігають. Автентична така. Співанки, вишиванки, дерев’яна архітектура. Не новоділ для туристів — справжнє. Бабусі ще пам’ятають, як їхні бабусі жили.
- 300 тисяч туристів за 8 місяців (і це тільки офіційно)
Марта Шиян цифри наводить — аж не віриться. Минулого року за весь рік — 300 тисяч туристів у Сколівській громаді. А цього року за 8 місяців — вже понад 300 тисяч. Математика проста: якщо так піде далі, до кінця року буде 450 тисяч. Майже півмільйона! Для громади з населенням… скільки там? Тисяч 20-25? Це просто вау. А скільки неофіційно приїжджає? Тих, хто просто на машині приїхав, погуляв і поїхав? Не рахував ніхто. Але думаю — ще стільки ж. І це добре. Бо туристи — це гроші. Готелі, кафе, сувеніри, екскурсії. Робочі місця для місцевих. Податки в бюджет. Розвиток інфраструктури.
Хоча… є й мінуси. Сміття більше. Шуму більше. Ціни ростуть — місцевим вже дорого в своїх же кафе їсти. Але то таке. Ціна популярності.
- Туристичний збір — 15,8 мільйонів (і це тільки за літо!)
Роман Хім’як хвалиться: 15 мільйонів 800 тисяч гривень туристичного збору. За літо. По всій Львівщині, не тільки в Сколе, але все ж. Це більше, ніж торік. Набагато більше. Війна війною, а люди відпочивати хочуть. І готові за це платити. Куди йдуть ці гроші? Хороше питання. Теоретично — на розвиток туризму. Нові маршрути, інформаційні центри, реклама. Практично… ну, ви розумієте. Бюджет — річ непрозора. Але факт залишається фактом: туризм приносить гроші. Реальні гроші. І це добре для області. Особливо зараз, коли з іншими джерелами доходів складно.
| Категорія | Деталі |
|---|---|
| Кількість туристів | 164 тисячі відвідувачів у національному парку “Сколівські Бескиди” у 2025 році, що стало рекордом. У 2020 році в регіоні обслуговували 230 тисяч осіб у закладах розміщення, з них 20,9 тисяч — іноземці. |
| Туристичний податок | У липні 2025 року зібрано 6,5 млн грн, а за перше півріччя — 13 млн грн, що становить значну частину від загальноукраїнських 142,6 млн грн. |
| Популярні напрямки | Сколівські Бескиди, Трускавець, Дрогобич, Моршин. У Львові найчастіше відвідують площу Ринок, Латинський собор, Високий Замок. |
| Поради для туристів | Бронюйте готелі чи ресторани заздалегідь у пік сезону (травень–вересень, новорічні свята). Використовуйте громадський транспорт (трамваї, автобуси) для зручного пересування. Перевіряйте афішу подій на lviv.travel. |
| Контакти | Туристичний інформаційний центр Львова: Ратуша, площа Ринок, 1. Номер телефону: +38 0322 546 079. Офіційна статистика: www.lv.ukrstat.gov.ua. |
- Музей “Дрогобиччина” — 13 тисяч відвідувачів
Це ще одна цікава локація. В Дрогобичі. Музей “Дрогобиччина”. 13 тисяч відвідувачів цього року. Не так багато, як у Тустані, але теж непогано. Особливо для музею. Музеї ж у нас не дуже популярні, скажімо відверто. А тут — 13 тисяч. Чому? Бо цікаво зробили. Не просто “експонати за склом”. Інтерактив, квести, майстер-класи. Для дітей — окремі програми. Для дорослих — теж.
І реклама. Нормальна реклама. В соцмережах, на ТБ, в туристичних путівниках. Не соромляться себе просувати. І правильно роблять.
- Французи, National Geographic і дерев’яні церкви
А тепер — міжнародний рівень. Влітку приїжджали французькі журналісти. І туроператори. Дивилися, фотографували, захоплювалися. National Geographic — той самий, легендарний — готує матеріал про українські дерев’яні церкви.
І знаєте, де вони їх знімали? Правильно — на Львівщині. В тому числі в Сколівському районі. Це ж яка реклама! National Geographic! Мільйони читачів по всьому світу. І всі дізнаються про наші Карпати, наші церкви, нашу культуру.
Хім’як каже — іноземців побільшало. Не так багато, як до війни, але все ж. Поляки їдуть — це зрозуміло, сусіди. Чехи, словаки — теж. Але й французи, німці, навіть американці.
- Що далі? Плани і перспективи
Планів — громаддя. Нові маршрути, нові об’єкти, нові сервіси. Хочуть зробити канатну дорогу на Парашку. Уявляєте? Сів у кабінку — і через 15 хвилин на вершині. Для тих, кому важко йти пішки. Або просто лінь. Планують глемпінги — це такі намети з усіма зручностями. Ліжко, електрика, навіть WiFi. Природа — але з комфортом. Модно зараз. Веломаршрути розробляють. Для гірських велосипедів. Екстремальні такі, з перепадами висот, камінням, корінням. Адреналін зашкалює.
Зимові розваги теж не забувають. Лижні траси, санчата, сноуборд. Снігу в Карпатах вистачає. Головне — інфраструктуру розвивати.
Чому варто їхати в Сколівські Бескиди?
Якщо чесно? Бо це круто. Без перебільшення.
Природа — неймовірна. Гори, ліси, потоки, водоспади. Повітря — чисте, п’янке. Тиша — абсолютна (якщо від туристичних маршрутів відійти).
Доступність — година-півтори від Львова. Електричкою можна доїхати. Або машиною. Або автобусом. Не треба закордонних паспортів, віз, страховок.
Ціни — адекватні. Не задешево, але й не захмарно. Можна знайти житло на будь-який гаманець. І їжу теж.
Люди — привітні. Місцеві вже звикли до туристів. Підкажуть дорогу, порадять, де краще поїсти, що подивитися.
Автентика — справжня. Бойківська. Зі своїми традиціями, піснями, стравами.
От їдьте. Серйозно. Хоча б на вихідні. Подихайте карпатським повітрям. Попийте води з гірського потоку. Підніміться на Парашку (або подивіться на неї в 3D-окуляри).
Сколівські Бескиди чекають. 164 тисячі людей не можуть помилятися.
