Останній бій прийняв на рідній землі
Яків Павлович Безуглов. 1992 року народження. Тридцять три роки. Всього тридцять три.
Загинув 3 вересня 2025 року. Біля села Зарічне — знаєте таке? Краматорський район, Донеччина. Його Донеччина. Рідна земля, за яку він віддав життя.
От дивина доля… Народився в Покровську — це теж Донецька область. Виріс там. Школу закінчив. Професію здобув — маляр-штукатур. Звичайна робітнича професія. Чесна така. Руками працювати вмів. А потім прийшла війна. Велика війна.
Історія життя воїна та родини під час повномасштабного вторгнення
Лютий 2022-го перевернув все. Все-все. І життя Якова теж. Покровськ — ви ж знаєте, що там зараз? Постійні обстріли. Прильоти. Евакуація за евакуацією. Жити неможливо. Просто неможливо. Особливо з літньою мамою. Тож родина Безуглових вирішила: треба їхати. Кудись на захід. Подалі від війни. Подалі від смерті. І поїхали. На Сокальщину. Львівська область — тихо, спокійно, безпечно. Відносно безпечно, звісно. Але порівняно з Покровськом…
Мама Якова зараз живе в оздоровчо-лікувальному комплексі “Ровесник”. Там, у Сокалі. Гарне місце, кажуть. Тихе. Для літніх людей — саме те. Тільки от… тепер вона там без сина. Назавжди без сина.
Від першого дня — на передовій
Яків не втікав від війни. Навпаки. 24 лютого 2022-го — він пішов до військкомату. Сам. Добровольцем. Ніхто не змушував. Просто прийшов і сказав: “Буду воювати”. І воював. Три з половиною роки воював. Де тільки не був! Херсонщина, коли там були найзапекліші бої. Запоріжжя — теж пекло було. Харківщина — контрнаступ, звільнення. Бахмут — ну, про Бахмут всі знають. М’ясорубка. Пекло на землі. Але він вижив. Скільки разів смерть поруч проходила — не злічити. Скільки побратимів втратив — теж. Але сам вижив. Витримав.
Аж до 3 вересня 2025 року. До того клятого дня біля Зарічного.
- Зарічне — останній бій
Село Зарічне. Маленьке таке село. Було село — зараз руїни, мабуть. Краматорський район, Донеччина. Зовсім близько до Краматорська — кілометрів двадцять, не більше. Що там сталося 3 вересня? Деталей немає. Військова таємниця. Знаємо тільки: “під час виконання бойового завдання”. Сухі слова. Офіційні. За ними — чийсь останній бій, чиясь смерть, чиєсь горе. Можливо, штурм. Можливо, оборона. Можливо, евакуація поранених. Хто зна… Війна не розповідає подробиць. Війна просто забирає.
Забрала й Якова. На рідній землі забрала. Це якась жорстока іронія долі — втекти з Покровська, щоб загинути під Краматорськом. Теж Донеччина. Та сама, рідна, окупована, понівечена Донеччина.
- Родина: мати, сестри, брат
У Якова велика родина була. Є. Родина є — просто без нього тепер. Мати — вже казав, в “Ровеснику” живе. Літня жінка. Пережила евакуацію, переїзд, втрату дому. А тепер ще й сина втратила. Найстрашніше для матері — ховати дитину. Навіть якщо тій “дитині” 33 роки. Дві сестри є. І брат. Де вони зараз — не знаю. Можливо, теж на Сокальщині. Можливо, десь іще. Розкидала війна родину Безуглових по всій Україні. Як і мільйони інших родин. Тепер вони збираються. На похорон. Страшне слово — похорон. Особливо коли це похорон брата. Молодшого чи старшого — неважливо. Брата.
12 вересня — день прощання
Прощання відбудеться 12 вересня. Четвер. О 14:00.
Місце — біля храму святих апостолів Петра і Павла. В Сокалі. Знаєте цей храм? Гарний такий, в центрі міста. Багато героїв звідти проводжали в останню дорогу. Занадто багато.
Спочатку зустріч тіла. Потім парастас — це така поминальна служба, якщо хто не знає. А потім… потім чин поховання. Все за християнським звичаєм. Як належить.
Скільки людей прийде? Хто зна. Місцеві напевно прийдуть — в Сокалі поважають героїв. Побратими приїдуть, якщо зможуть, якщо відпустять з позицій. Родина… родина точно буде.
А може, прийдуть і незнайомі люди. Просто так. Віддати шану. Подякувати. Помолитися. Бо кожен загиблий воїн — це чиясь дитина, чийсь брат, чийсь друг. І водночас — наш захисник. Всіх нас.
Алея Слави — вічний спочинок
Поховають Якова на Алеї Слави. В Сокалі.
Знаєте, що таке Алея Слави? Це таке особливе місце на цвинтарі. Для героїв. Для тих, хто загинув за Україну. Рівні ряди могил. Однакові хрести. Прапори. Квіти. Скільки їх там вже, на тій Алеї? Десятки? Сотні? Кожен — чиясь біль, чиясь втрата, чиясь незагоєна рана. І от тепер там буде ще одна могила. Ще один хрест. Ще одне ім’я: Яків Павлович Безуглов, 1992-2025. Тридцять три роки життя. Три з половиною роки війни. Одна мить — і все.
Але пам’ять залишиться. Обов’язково залишиться.
- Чому вони йдуть воювати?
От цікаво… Чому такі, як Яків, йдуть на війну? Добровольно йдуть. Ніхто не змушує — самі йдуть.
Можна було б залишитися в Сокалі. Влаштуватися на роботу — маляри-штукатури скрізь потрібні. Жити спокійно. Відносно спокійно. Допомагати мамі. Зустріти дівчину, одружитися, дітей народити… Але ні. Пішов воювати. З першого дня пішов. Патріотизм? Можливо. Обов’язок? Теж можливо. Помста за зруйнований Покровськ? Може, й так. А може, просто не міг інакше. Не міг сидіти в тилу, коли інші воюють. Не міг ховатися, коли рідна земля під окупацією. Не міг… і все.
Такі люди, як Яків, не вміють пояснювати, чому вони йдуть на війну. Вони просто йдуть. І воюють. До кінця воюють.
Інші новини: Сколівські Бескиди 2025: рекорд відвідуваності та нові туристичні можливості
Дивна географія у цієї історії
Покровськ — там народився, виріс, вивчився. Рідне місто. Зараз там пекло — обстріли щодня, евакуація, руйнування. Може, вже й хати батьківської немає. Хто зна…
Сокаль — прихисток, тимчасовий дім. Для мами — останній дім, мабуть. Для Якова — місце, звідки йшов на війну. І куди повернувся. В труні повернувся. Зарічне — маленьке село під Краматорськом. Нікому не відоме. Тепер для родини Безуглових — найстрашніше місце на землі. Там забрали Якова. Там обірвалося його життя.
- Що далі?
А далі — життя продовжується. Як би важко це не було. Мама житиме в “Ровеснику”. Згадуватиме сина. Плакатиме. Молитиметься. Чекатиме… хоча чекати вже нема кого. Сестри й брат — вони теж житимуть далі. З болем, з втратою, з пам’яттю. Розкажуть дітям про дядька Якова — героя, який загинув за Україну. Побратими воюватимуть далі. За Якова теж воюватимуть. За всіх полеглих. За Перемогу — ту саму, великими літерами. Сокаль прийме ще одного героя. На Алею Слави. Не останнього, на жаль. Війна ще не закінчилася. Війна забирає найкращих.
А Покровськ… Покровськ чекає звільнення. Колись це станеться. Обов’язково станеться. Шкода тільки, що Яків цього вже не побачить.
Пам’ятаємо та відаємо шану
Яків Павлович Безуглов. Запам’ятайте це ім’я.
Простий хлопець з Покровська. Маляр-штукатур. 33 роки. Загинув 3 вересня 2025 року біля села Зарічне Краматорського району Донецької області. Герой? Так, герой. Без пафосу, без великих слів. Просто герой. Один з тисяч. Один з тих, хто платить своїм життям за наше майбутнє.
12 вересня, 14:00, Сокаль, храм святих апостолів Петра і Павла. Хто може — прийдіть. Попрощайтеся. Подякуйте. Помоліться.
А хто не може — просто згадайте. Хвилину мовчання. За Якова. За всіх полеглих. За Україну.
Вічна пам’ять.
Герої не вмирають.
