Вранці 22 січня в соцмережах з’явився пост, який шокував багатьох. Назар Сасін написав про брата — молодого режисера Сергія. “Сергійко сьогодні вранці відлетів у вирій. Тепер сяє нам з небес, як сяяв на землі”.
24 роки. Вік, коли життя тільки набирає обертів. Коли попереду купа планів, ідей, бажань. А тут раптом — кінець.
Також читайте: Олексій Брехт помер: що сталося та хто він такий
Хто такий Сергій Сасін
23 травня 2001-го в Києві народився хлопчик. Звичайна сім’я, звичайне дитинство. Але з одним нюансом — малий постійно щось вигадував, щось ставив, у щось грав.
Батьки помітили це рано. Сергій не просто дивився мультики — він потім намагався їх відтворювати. Не просто слухав казки — вигадував свої. От така дитина виросла.
У школі теж саме. Шкільні вистави, самодіяльність, якісь текстики писав. Вчителі бачили — хлопець не байдужий до творчості. Батьки підтримували, куди ж подінешся. Коли дитина реально горить чимось — треба давати можливість.
Після школи питання “куди йти” не стояло взагалі. Театр і кіно. Все. Навчався, слухав, вбирав. Викладачі казали — башка працює добре. Не зубрить, а розуміє. Аналізує. Бачить те, чого інші не помічають.
І дуже швидко від студентських вправ перейшов до справжньої роботи.
Робота в театрі на Лівому березі
Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі. Тут Сергій і влаштувався. Посада — керівник літературно-драматургічної частини.
Для тих, хто не в курсі — це людина, яка відповідає за те, що саме показуватимуть на сцені. П’єси вибирає, з авторами працює, на читання запрошує, акторам матеріал підбирає.
І Сергій робив це не для галочки. Хотів щось змінити в театрі. Омолодити його, так би мовити. Шукав нові тексти, сучасні теми. Дзвонив молодим драматургам, домовлявся про співпрацю.
Колеги про нього говорять тепло. Ось, наприклад, актор Олексій Гладушевський розповідав таку історію. Проходив він кастинг на виставу “Митниця”. Хвилювався, звісно. А тут дзвонить Сергій і каже: “Вітаю, ти пройшов!” І так радів, ніби сам роль отримав.
“Останнім спогадом залишиться, коли Сергій повідомив та привітав мене з тим, що я пройшов на Митницю… Я тоді так зрадів, і відчував, як він радіє зі мною”.
Ось такий він був. Міг радіти за іншого щиро. Без заздрощів, без “а чому не я”. Просто — радів.
Фільм “Несміяна” — головна робота в кіно
2022-й. Сергій знімає свій перший повнометражний фільм. Називається “Несміяна”. Про 13-річну дівчинку Лесю, яка танцює і мріє. І реальність їй не дуже подобається, тож вона втікає в уяву.
Тема складна. Підлітковий вік, становлення, пошук себе. Можна було зробити якусь пафосну драму з моралізаторством. Але Сергій пішов іншим шляхом.
Він показав усе без прикрас. Без нав’язування “правильних” думок. Просто — як воно є. Дівчинка переживає, боїться, сумнівається. Шукає своє місце. І все це дуже тонко передано.
Критики відзначили саме це — тонкість. Глядачі теж відгукнулися. Багато хто впізнав себе в тій Лесі. Адже хто з нас не намагався втекти від реальності хоч раз?
“Несміяна” — це було лише початком. Сергій хотів знімати далі. Подавав заявки на різні проєкти, шукав фінансування. Навіть коли війна почалася — не зупинявся. Думав, планував, мріяв.
Інші проєкти: від YouTube до освітніх роликів
Та не тільки кіном жив Сергій. Писав сценарії для науково-популярного YouTube-каналу. Причому англомовного, для американців. Це зовсім інша аудиторія, інший підхід потрібен.
Плюс робив ролики про штучний інтелект. 38 штук для додатку “Мрія” від Мінцифри. Освітні матеріали для школярів і студентів. Треба було розказати про складні речі так, щоб зрозуміли діти. І Сергій справлявся.
От дивіться — театр, кіно, освітній контент, YouTube. Різні формати, різні аудиторії. Але скрізь він привносив щось своє. Не копіював чужі підходи, а шукав власні рішення.
І в кожному напрямку виходило добре. Бо підходив до справи не формально, а з душею.
Від чого помер Сергій Сасін
Початок 2025-го. Сергію ставлять діагноз — рак кишківника. З метастазами. 24 роки йому тоді.
Знаєте, про що молодий хлопець думає в цьому віці? Про кар’єру. Про те, який наступний проєкт робити. Може, про дівчину. Про подорожі. Про купу всього.
Та точно не про хіміотерапію. Не про те, чи вистачить сил дожити до наступного тижня.
А Сергію довелося. Боровся він. Дуже боровся. У січні 2025-го (рік тому) вже не міг навіть сидіти — така була слабкість. Близькі шукали людей, готових здати кров. Бо без цього хіміотерапію робити не можна було.
Рік боротьби. 12 місяців пекла. Біль, нудота, втома — все, що супроводжує такі хвороби. І він тримався. Намагався. Вірив, що переможе.
Брат Назар був поруч весь цей час. Допомагав, як міг. Підтримував морально. Вірив разом з Сергієм.
Останні хвилини життя Сергія
22 січня 2026-го. Ранок. Сергій помер.
Назар був там. Поруч. Слухав, як брат дихає останні рази. А потім написав ті слова в мережу: “Лети-лети, мій братику Сергуняшик, я, твій Зязік, братик Назарко, був з тобою і слухав твоє останнє дихання”.
Важко уявити, що він відчував. Втратити брата. Молодшого чи старшого — неважливо. Брата. У 24 роки.
Де ховали Сергія — не розголошували. Родина хотіла спокою. Без зайвої уваги, без натовпу незнайомих людей. Тільки близькі, тільки ті, хто справді любив.
Від чого помер Сергій Сасін? Рак кишківника. Хвороба, яка не питає про вік. Може вдарити в 80, може в 24. І медицина далеко не завжди може допомогти.
