Звичайний робочий день для тисяч енергетиків по всій Україні. Але для НЕК “Укренерго” цей день став чорною сторінкою в історії.
Олексій Брехт загинув. Член правління компанії, людина, яка майже чверть століття присвятила українській енергетиці. Загинув там, де працював — на підстанції. Від того, з чим працював щодня — від електрики.
Також читайте: Олександра Олійникова: біографія, рейтинг і фото
Хто такий Олексій Брехт з Укренерго
30 березня 1978 року. У той час Україна ще була частиною Радянського Союзу. А в одній із родин з’явився хлопчик, якому судилося стати ключовою фігурою в українській енергетиці незалежної держави.
Олексій Брехт. Ім’я, яке багато років асоціювалося зі стабільністю енергопостачання. З людиною, яка розуміла систему передачі електроенергії краще за більшість.
Дитинство пройшло в роки пізнього СРСР та раннього становлення незалежної України. Часи нестабільності, коли світло могло зникати на години. Може, саме це і вплинуло на вибір професії? Хто зна.
Але факт залишається фактом: хлопець з юних років цікавився технікою. Електрикою. Тим, як працює те, що дає світло в кожну оселю.
Де навчався Олексій Брехт
КПІ. Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського. Один із найпрестижніших технічних вишів України. І саме туди вступив Олексій після школи.
Факультет електроенергетики та автоматики. Спеціальність — електричні станції. Не найлегший вибір, скажімо так. Але для хлопця, який хотів розібратися в тому, як працює енергосистема країни — ідеальний.
П’ять років навчання. Лекції, практика, курсові, диплом. Все те, через що проходять тисячі студентів. Але не всі потім стають провідними фахівцями галузі.
Олексій вчився в часи, коли Україна переживала енергетичну кризу 90-х. Коли блекаути були нормою. Коли енергетика потребувала реформ. І молоді спеціалісти, що виходили з вишів, мали або покинути країну в пошуках кращого життя, або залишитися і будувати.
Брехт вирішив будувати.
Як почалася кар’єра Олексія Брехта в енергетиці
1999 рік. Диплом у кишені, амбіції в серці. І перша робота — Київська гідроакумулююча електростанція.
Для несвідченої людини це просто назва. Але для енергетика — це складний об’єкт, що балансує навантаження в мережі. Станція, яка накопичує енергію тоді, коли її багато, і віддає тоді, коли не вистачає.
Олексій прийшов туди молодим інженером. І почав з низів. Як і більшість. Вивчав обладнання, процеси, нюанси. Робота на КГАЕС — це школа. Там не можна помилятися, бо помилка коштує занадто дорого.
Два роки на станції. Два роки практики, яка дала більше, ніж будь-які підручники. А потім — перехід. У компанію, де він пропрацює більшість свого життя.
Олексій Брехт в Укренерго: початок
2001-й. НЕК “Укренерго”. Державна компанія, яка відповідає за передачу електроенергії по всій Україні. Системний оператор. Серце енергосистеми.
І от молодий фахівець приходить сюди. Спочатку — на посаді, пов’язаній з плануванням мереж. Здавалося б, рутина. Але саме в цій рутині й криється суть роботи енергетика.
Планування — це не просто креслення ліній на мапі. Це розуміння того, де і коли потрібна електрика. Це прогнозування навантажень на роки вперед. Це врахування десятків факторів — від економічного розвитку регіонів до зміни клімату.
Олексій Брехт швидко показав себе. Не просто як виконавця, а як фахівця, що мислить стратегічно. Того, хто бачить систему цілком, а не окремі її частини.
І кар’єра пішла вгору. Крок за кроком. Рік за роком.
Що робив Олексій Брехт на посадах в Укренерго
2005-2011 роки. Олексій очолює службу перспективного розвитку в Центральній енергосистемі. Звучить складно? Давайте простіше.
Уявіть: вам треба спланувати, як розвиватиметься енергомережа регіону на наступні 10-15 років. Де будувати нові лінії. Де модернізувати старі. Як інтегрувати нові джерела енергії. Як підготуватися до можливих змін у споживанні.
От саме цим і займався Брехт. І робив це добре. Настільки добре, що йому довірили ще більше.
Євроінтеграція енергосистеми України
2011-2016. Новий етап. Олексій стає відповідальним за перспективний розвиток, євроінтеграцію та технічну політику компанії.
Це був критичний період. Україна вирішила інтегруватися в європейську енергосистему ENTSO-E. Вийти з російського BRELL. Стати частиною Європи не лише політично, а й енергетично.
І Брехт був одним із тих, хто це робив реальністю. Адаптація стандартів, модернізація обладнання, навчання персоналу. Це була величезна робота. Робота, результати якої ми бачимо зараз.
Бо саме завдяки цій роботі Україна змогла синхронізуватися з Європою в 2022-му, коли почалася повномасштабна війна. І саме ця синхронізація дозволила підтримувати стабільність навіть під ударами по енергетичній інфраструктурі.
Коли Олексій Брехт став тимчасовим головою Укренерго
5 вересня 2024 року. Наглядова рада НЕК “Укренерго” приймає рішення: призначити Олексія Брехта тимчасовим головою правління. Терміном до 30 червня 2025 року.
Чому тимчасовим? Бо країна у воєнному стані. Бо потрібна стабільність. Бо серед членів правління саме Брехт мав найбільший досвід і розуміння системи.
І він прийняв цю відповідальність. У найважчий період для української енергетики за всю історію незалежності.
Масовані удари по інфраструктурі. Блекаути. Холодна зима. Мільйони людей без світла та опалення. І завдання — витримати. Відновити. Забезпечити.
Олексій Брехт керував цим процесом. Координував роботу ремонтних бригад. Шукав обладнання. Залучав міжнародну допомогу. Працював по 16-18 годин на добу.
Бо розумів: від його рішень залежать життя людей.
Що сталося 21 січня 2026 року
Вівторок. Ранок. Олексій Брехт їде на одну з підстанцій біля Києва. Планова перевірка стану обладнання. Рутина, яку він робив сотні разів.
Підстанція. Висока напруга. Трансформатори, вимикачі, лінії передач. Все те, з чим він працював більше 20 років.
І раптом — трагедія.
Від чого помер Олексій Брехт
Ураження електричним струмом. Висока напруга. Те, з чим енергетики працюють щодня. Те, що вимагає максимальної уваги та дотримання всіх норм безпеки.
Деталі того, що саме сталося, ще з’ясовуються. Розслідування триває. Але факт залишається фактом: Олексій Брехт загинув на робочому місці. Під час виконання службових обов’язків.
Йому було лише 47 років. Більше половини життя — енергетиці. Чверть століття — в Укренерго. І загинув там, де працював. На передовій боротьби за стабільність системи.
Іронія долі. Людина, яка боролася за те, щоб в українських домівках було світло, загинула від електрики. Від того, чому присвятила життя.
