На Замарстинівській відкрили житло для переселенців з особливими потребами

Двадцять одна людина вже живе у цій оновленій будівлі. Родини з інвалідністю, котрим треба щось більше ніж просто дах над головою. Міська влада разом із закордонними фондами взяла стару споруду колишнього медзакладу та зробила з неї файне інклюзивне місце для життя. От вам деталі — хто може там оселитись, що всередині та скільки це коштувало бюджету.

Зверніть увагу: У Львові вперше влаштують святковий бал для людей з інвалідністю

Зі старого диспансеру зробили сучасне помешкання

Знаходиться на Замарстинівській вулиці. Колись там лікували туберкульоз, будівля належала обласній владі, потім перейшла до міста. Перед тим як заселити людей, медики все ретельно перевірили — чи не залишилось там чогось небезпечного для здоров’я.

І ремонтували там місяців зо п’ять-шість мабуть. Усю сантехніку викинули стару, електрику поміняли, кімнати переробили під людей з різними формами інвалідності. Вийшло непогано — чисто, просторо, по-європейськи якось.

Загалом може там жити десь до сімдесяти осіб. Поки що оселилась двадцять одна людина, є там родина Мезенцевих з Бахмута: жінка Катерина (у неї ДЦП), хлопчик Микола дванадцятирічний та бабця Людмила. Раніше вони жили у тих модулях на Сихові, знаєте, де контейнери такі стоять. Кажуть, тут звичайно ліпше набагато, але от магазинів сихівських не вистачає — там усе поруч було, а тут треба їздити.

Що там всередині — ліфт працює, душові нормальні, дітям є де гратись

Будинок триповерховий, у ньому сімнадцять окремих кімнат. Працює як гуртожиток власне — родина отримує свою кімнату, а кухні з туалетами спільні для всіх.

Що там є:

• Кухні три штуки (на кожному поверсі своя), меблі поставили, плити, холодильники
• Дитячі кімнати дві — там іграшки, столи, можна малечі займатись чимось
• Душові зроблені спеціально для людей на візках — широкі, поручні, все як треба
• Пральня з пральними машинами декількома
• Ліфт який їздить між поверхами — туди візок інвалідний спокійно заїжджає

Усе зроблено за цими інклюзивними правилами європейськими. Двері широкі, щоб візок проїхав вільно. Пандуси замість сходинок там де треба. У санвузлах поручні металеві встановлені. Вимикачі світла низько опущені. Ну от такі дрібниці котрі дуже полегшують життя людям з обмеженнями.

Ще довкола будинку роблять благоустрій. Підйомник зовнішній хочуть поставити, дерева посадять, доріжки рівні зроблять без жодних бордюрів. А біля входу вже висадили клумбу велику — дві тисячі тюльпанів голландських. Навесні зацвітуть файно.

Хто туди може заселитись та що для цього треба

Живуть там тільки переселенці з інвалідністю. Ну або їхні родичі котрі за ними доглядають щодня. Інших туди не беруть, бо місце спеціалізоване саме для таких випадків.

З тих двадцяти однієї людини що там зараз живе — десятеро мають групу інвалідності якусь. Решта — це мами, тата, бабусі, дідусі котрі доглядають за хворими родичами постійно.

Платити не треба нічого. З кожною сім’єю підписали договір на півроку спочатку. Якщо через шість місяців ситуація не зміниться (додому повернутись не можуть або іншого житла не знайшли), то договір подовжать автоматично без питань. І так можна жити там до п’яти років мінімум — така умова у грантовій програмі прописана.

Щоб потрапити туди, треба йти у Центр соціальної підтримки переселенців львівський. Там беруть на облік, дивляться документи, перевіряють чи дійсно сім’я потребує саме такого спеціального житла. Черга формується звичайно, бо охочих більше ніж місць вільних.

Скільки грошей витратили та звідки взяли

П’ятдесят шість мільйонів гривень загалом коштувала вся реконструкція. Сума чимала для одного соціального об’єкта, але що робити.

Гроші брали з двох джерел: міський бюджет плюс гранти закордонні. Гранти склали майже п’ятнадцять мільйонів. Решту сорок з гаком викинуло місто зі свого бюджету.

Садовий казав журналістам:

«Відповідно до грантових умов, будівля забезпечуватиме дахом над головою вимушено переміщених людей протягом п’яти років як мінімум. Мешканці там живуть цілком безкоштовно».

Будинок формально належить Другому медичному ТМО. А призначення у нього ширше ніж тупо житло дати — це має бути реабілітаційний простір для тих хто постраждав від війни. Військові туди можуть потрапити теж, не тільки цивільні переселенці.

Власне, це частина якоїсь більшої програми міської по допомозі переселенцям. У Львові ж працюють модульні містечка різні, шелтери благодійні, гуртожитки переобладнані. Та от саме інклюзивних місць для людей з інвалідністю катастрофічно мало. От тому цей об’єкт такий важливий — перший нормальний спеціалізований за всі роки війни.

На Замарстинівській запрацювала нова домівка для переселенців з інвалідністю — сімдесят місць, жити можна безплатно п’ять років, реконструкція коштувала п’ятдесят шість мільйонів. Зараз живе там двадцять з гаком осіб, переважно ті що переїхали з модульних містечок сихівських. Перший такий великий інклюзивний об’єкт у Львові за весь час повномасштабної війни.