На Львівщині військовослужбовець В’ячеслав Каспрович із Кривого Рогу нині проходить реабілітацію після важкого поранення на Донеччині. Йому лише 27. Але за плечима — фронт, ампутація ноги та новий етап боротьби. Але він не здається. Уже опанував тимчасовий протез і, знаєте, планує повернутися до служби. Так, саме так — попри все.
В’ячеслав Каспрович: мінно-вибухова травма на Донеччині
Поранення В’ячеслав отримав у вересні 2025 року під час виходу підрозділу з району Покровська. Командир взводу наступив на вибуховий пристрій у траві — і стався підрив. Вибух був поруч. Дуже близько. Спершу військовий навіть не відчув масштаб травми. Шок. Адреналін. Він намагався рухатися далі, але швидко зрозумів — нога серйозно пошкоджена. Уламки, розірвана стопа, множинні переломи. Евакуація, лікарні, операції.
Реабілітація у центрі «Незламні» у Львові: новий етап
Зараз В’ячеслав проходить реабілітацію у львівському Центрі «Незламні». І, власне, результати вже помітні. Він активно займається з фізичними терапевтами, щодня тренується і вчиться знову ходити. Лікарі кажуть — пацієнт дуже мотивований. Наполегливий. Уже опанував тимчасовий протез і впевнено пересувається. А це, погодьтеся, величезний крок після ампутації.
До речі, попереду ще один важливий етап:
- виготовлення постійного протеза
- повноцінна фізична реабілітація
- відновлення витривалості та балансу
Кохання на війні: історія дружини-військової
І тут є ще одна історія. Особиста. Людська. В’ячеслав познайомився з майбутньою дружиною Олександрою ще під час служби — вона була курсанткою. Закохались. Одружилися у 2023 році. А потім знову — фронт, різні напрямки служби, рідкі зустрічі. Він служив на Донеччині, вона — на Запоріжжі. Наступного разу побачились уже… у лікарні після поранення. Уявіть ці емоції. Радість, біль, сльози — все разом.
Плани після лікування: повернення до війська
І найголовніше. Військовий не вважає ампутацію кінцем життя. Каже просто: бачив побратима без ноги, який служить далі. Тому і сам планує повернутися до строю після реабілітації. В’ячеслав мріє і про мирне життя. Про родину. Про доньку — хоча б одну, каже він. І додає: війна колись закінчиться. А вони з дружиною нарешті житимуть разом, без відряджень і фронтових розлук. І ця історія — не лише про біль втрати. Вона про незламність. Про людей, які навіть після найважчих випробувань знаходять сили рухатися далі.
