Добре. Роблю текст максимально «живим» — з інтонацією розмови, без новинного шаблону, без сухих конструкцій. Інша ритміка, інші переходи, більше людських деталей.
Хто такий Богдан Іванюк
У неділю в храмі Вознесіння Господнього людно. Літургія, свічки, знайомі голоси. І серед них — голос 17-річного Богдана Іванюка. Хлопець не бачить, але стоїть у молодіжному хорі «Eleison» разом з усіма. Каже, все почалося дуже просто. Родина щонеділі ходила до церкви. Він слухав спів і тихенько підтягував мелодію.
— Думаю собі: а чого б мені в хор не піти? — згадує Богдан. — Побачили оголошення про набір. Прийшли. Мене послухали — і взяли.
І все. Відтоді він у колективі. Найскладніше для нього — тексти. Їх багато. Вони змінюються. Їх треба встигнути запам’ятати. Богдан покладається на слух — каже, слухова пам’ять виручає. Але й шрифт Брайля завжди поруч.
— Я читаю пальцями, — усміхається. — А потім уже співаю разом із усіма.
Під час репетицій хлопці й дівчата допомагають йому зорієнтуватися. Підкажуть, куди стати, коли починати. Ніхто не акцентує увагу на його особливості. Тут це не головне. У хорі взагалі багато свого гумору. У кожного — якесь прізвисько. За характер. За вчинок. За роль у колективі. Богдан поки без нього, але хлопці жартують, що це ненадовго.
Одного разу він вийшов і прочитав апостол перед усією громадою. Шрифтом Брайля. Голос звучав упевнено. І тоді багато хто вперше замислився: скільки сили потрібно, щоб отак стояти перед людьми й не боятися. Регентка хору каже, що йому важче, ніж іншим. Він не бачить жестів, якими керують співом. Не зчитує погляду. Але слухає. І відчуває момент.
Молодіжний хор «Eleison»
Хор співає щотижня. Літургії, чування, фестивалі, іноді навіть театральні постановки. Це вже більше, ніж просто спів. Це спільнота. Парох храму зізнається: він і сам вчиться в цієї молоді. Приймати. Не поспішати з висновками. Бути відкритими. Богдан не говорить про бар’єри. Не нарікає. Каже, що просто любить співати. І коли лунає «Господи, помилуй», його голос звучить так само впевнено, як і голоси поруч. Бо іноді бачити — це не головне. Головне — чути. І бути почутим.
