Знаєте, бувають речі, про які важко писати. Бо це ж не просто якась стела чи пам’ятник — це про людей, які пішли і не повернулися. Про тих, кого досі шукають родини. І от тепер у Львові, прямо біля будівлі поліції на площі Григоренка, встановлять стелу “Алея надії”. Спеціально для поліцейських, що зникли безвісти під час війни.
Виконком міськради вчора, 13 лютого, проголосував за це. Власне, не просто так проголосували — там і родини питали, і з поліцією все узгоджували.
Площа Григоренка — чому саме там
Адреса конкретна — площа Генерала Григоренка, 3. То там, де Головне управління Національної поліції у Львівській області. Логічно, га? Люди служили в поліції, потім пішли на фронт — і от тепер їхні імена будуть біля того будинку, де вони колись працювали.
Євген Бойко, керуючий справами виконкому, розповів:
«Концепцію погодили з родинами зниклих безвісти та з поліцією».
Це важливо дуже. Бо часто буває — влада щось вирішує, а родини потім дивляться і думають “а ми ж цього не хотіли”. Тут хоч спитали людей.
Батальйон поліції особливого призначення — хто вони
Стела буде присвячена правоохоронцям батальйону поліції особливого призначення. То такі хлопці, які спочатку в поліції служили — ловили злочинців, патрулювали вулиці, розслідували справи. А потім, коли почалася повномасштабна війна, пішли захищати країну у складі спеціальних підрозділів.
Знаю кількох таких. Один мій знайомий працював у карному розшуку — розкривав крадіжки, грабежі. А в 2022-му пішов на схід. Зв’язок із ним був пару місяців — писав іноді коротко “все ок”. Потім затихло. Родина шукає досі.
От про таких людей і буде ця стела. Про тих, хто був поліцейським — і став захисником.
“Алея надії” — чому така назва
Назва символічна — “Алея надії”. Бо зниклий безвісти — це не те саме, що загинув. Це коли людина пішла і пропав — невідомо де, невідомо як. Може в полоні, може поранений десь лежить, може… Ну взагалі невідомо.
І родини живуть цією надією. Що може колись відгукнеться телефон. Що може хтось із побратимів згадає щось. Що може після обміну полоненими…
Надія — от те, на чому тримаються ці люди. Тому і назва така.
Що далі — коли встановлять
Рішення ухвалили, але стелу ж треба ще виготовити. Зараз Галицька районна адміністрація має погодити ескіз і схему встановлення з профільними структурами. То є — подивляться, як воно виглядатиме, де точно стоятиме, чи не заважатиме пішоходам, чи вписується в архітектуру.
Потім виготовлять саму стелу. Встановлять. І передадуть на баланс — щоб хтось відповідав за догляд, прибирання, квіти.
Коли саме це буде? Не сказали. Може за місяць, може за два. Залежить, як швидко погодять і зроблять.
Родини погоджували — це найважливіше
Повторюся, але це справді важливо. Концепцію стели погоджували з родинами зниклих безвісти. Бо уявіть — ти втратив чоловіка, сина, батька. Шукаєш його роками. І раптом тобі кажуть “ми тут пам’ятник поставимо”.
Якщо тебе не спитають — як ти себе відчуватимеш? Що це просто галочка для влади? Що про твого рідного просто забули?
А тут — спитали. Показали, як виглядатиме. Послухали побажання. Це правильно. Це по-людськи.
Не перші, не останні — пам’ять про зниклих
У Львові вже є багато меморіалів, пам’ятників загиблим воїнам. На Личаківському кладовищі — цілі алеї. Біля військкоматів, біля шкіл, на площах. Кожне ім’я — це чиясь біль.
Але стела про зниклих безвісти — це трохи інше. Це про тих, кого досі чекають. Кого шукають. Хто може колись повернеться — а може ні.
Сподіваюсь, що коли цю стелу встановлять — люди будуть приходити. Не просто подивитися і піти. А прийти, постояти, згадати. Може квіти покласти. Може просто постояти мовчки.
Підсумок. “Алея надії” з’явиться біля львівської поліції на площі Григоренка. Це буде місце пам’яті про поліцейських, які пішли на фронт і зникли безвісти. Родини погодили концепцію. Зараз чекають на погодження ескізу — і тоді виготовлять стелу. Пам’ятаймо цих людей. Всіх — і тих, хто загинув, і тих, кого ще шукають.
