На Львівщині, у місті Сторий, ветерани та їхні родини грають у театрі «Видиво» — і це вже не просто гурток при будинку культури. Це — повноцінний творчий колектив із реальними досягненнями. Нещодавно театр здобув I премію на фестивалі.
Що таке «Видиво» і чому воно важливе для ветеранів Стрия
Назва — не випадкова. «Видиво» — це щось побачене. Пережите. Те, що стоїть перед очима навіть тоді, коли хочеться забути. Театр об’єднав ветеранів та членів їхніх родин — дружин, дітей, батьків. Аматорська сцена дає учасникам те, чого часто бракує після повернення з війни: спосіб висловитися, структуру дня, відчуття команди. Власне — відчуття, що ти потрібен не лише як боєць, а як людина. Ветеранський театр як інструмент психологічної реабілітації — це не нова ідея у світі. Але в Стрию вона стала місцевою і живою. Не лекції про ПТСРо не сесії з психологом (хоча й вони важливі), а — репетиції, ролі, вистави. Конкретна дія.
Не реабілітація — творчість
Театр — це місце не лише для творчості, а й для переосмислення себе. Саме театр стає важливим інструментом адаптації у суспільстві ветеранів і ветеранок. Але учасники «Видива», схоже, самі добре це розуміють — без зайвих пояснень.Важливий нюанс: вони грають не «про війну» у лобовому сенсі. Вони грають — і через це проговорюють досвід. Там, де слова зазвичай не знаходяться, їх замінює роль. Де важко пояснити близьким — допомагає спільна репетиція. Дружина поруч на сцені. Дитина бачить тата не закритим — а відкритим, живим, іншим. Це окремий вимір відновлення, про який рідко говорять відкрито.
Перша премія театру “Видиво” — і визнання на рівні фестивалю
Творчий колектив Стрийського ветеранського аматорського театру «Видиво» здобув I премію. Це — не просто нагорода для аматорів. Це сигнал: те, що відбувається на сцені в Стрию, — справжнє. Достатньо сильне, щоб конкурувати. І водночас — підтвердження тенденції. Театри залучають до процесу творення проєктів і вистав самих ветеранів. Реальні історії допомагають проговорити досвід. «Видиво» у Стрию робить це на місцевому рівні — без великих бюджетів і столичної уваги. Просто — тому що це потрібно людям. А ще — є щось символічне в тому, що місто, яке проводжало своїх на фронт, тепер аплодує їм на сцені. Вже з іншого боку.
