Десятого лютого в Києві завершилася ціла епоха. Михайло Поплавський — той самий “співочий ректор”, котрий понад тридцять років тримав Київський національний університет культури і мистецтв у своїх руках — втратив посаду. А це, скажу вам, не просто зміна керівництва. Це як коли з родини йде дідусь, котрий усім заправляв, усе вирішував, і раптом треба жити по-новому. Міністерство освіти призначило виконувачем обов’язків президента університету Ігоря Комарніцького — професора, котрого мало хто знає за межами вишу. А от Поплавського знала вся країна.
Також читайте: Електронна декларація лікарю через кабінет пацієнта — інструкція
Чому Поплавський мусив залишити посаду — що каже закон про терміни ректорів
То як воно сталося? Насправді все формально чисто — закінчився контракт. Закон “Про вищу освіту” прямо каже: ректор може бути на посаді тільки два терміни поспіль. Михайло Михайлович вже двічі очолював КНУКіМ (хоч з 2015-го його офіційно називали “президентом”, а не ректором — така от хитра схема була, аби обійти закон).
«Хитрощі, до яких вдавалися під час фейкових реорганізацій ще до 2023 року, ми не підтримуємо», — заявив заступник міністра освіти Микола Трофименко журналістам РБК-Україна. Він додав, що коли створюють нові виші, це не може робитися під те, щоб якась конкретна особа могла ще раз обійняти посаду.
Тож юридично все гаразд. Власне, Трофименко ще й попередив, що близько п’ятдесяти ректорів по Україні можуть поступово втратити свої місця через завершення другого терміну. Це така от кадрова чистка йде по всій країні — не лише Поплавський під неї потрапив. МОН натякає: хочете Поплавського назад — доведіть через чесні вибори з багатьма кандидатами й дебатами. Не вийде просто “прокотити” знайому особу за старими схемами.
Хто тепер керує “Кульком” — знайомство з новим очільником Комарніцьким
Ігор Комарніцький — от хто тепер тимчасово сидить в ректорському кріслі. Професор кафедри готельно-ресторанного і туристичного бізнесу, кандидат культурології. Людина, котра раніше входила до команди Поплавського, але останніми роками, кажуть, відійшла від нього (джерела “Главкому” так розповіли).
Порівняно з Поплавським — це небо і земля. Михайло Михайлович завжди був на всіх екранах, у всіх новинах, співав, танцював, піарився нон-стоп. А Комарніцький — тиха людина, академік, котрий більше за кафедру тримається, ніж за сцену.
Ірина, студентка третього курсу з факультету івент-менеджменту, сподівається на зміни: «Мені здається, це буде свіже повітря для університету. Хоч би хтось нормальний прийшов, бо остогидло вже це постійне шоу».
Цікаво, що Комарніцький також керує Київською регіональною міською організацією Аграрної партії України — тієї самої, від котрої Поплавський балотувався у 2019-му (але не пройшов до Ради). У 2020 році Комарніцький навіть пожертував партії 4,8 тисячі гривень — скромно, але факт. Тож певні політичні зв’язки в нього є. Але чи справиться він з керівництвом? Чи зможе втримати “Кульок” на плаву без шаленого піару Поплавського? Питання відкриті.
Тридцять років правління — що встиг зробити Поплавський за цей час
Та якби не скандали — було б нудно. Поплавський завжди ходив по лезу ножа між геніальністю і божевіллям. З одного боку — він перетворив звичайнісінький інститут культури на національний університет з докторантурою, розширив спеціальності, зробив “Кульок” впізнаваним по всій країні. Олег, викладач вокалу з двадцятирічним стажем, визнає заслуги ректора: без Поплавського університет залишався би якоюсь провінційною кузнею культосвітян, хоч він і мав свої закидони, але уміє продавати ідеї.
А з другого боку? Ну то розслідування про корупційні схеми, коли студенти офіційно навчалися у приватному “Київському університеті культури” (заснованому Поплавським), а де-факто сиділи в державному виші й платили гроші приватній структурі. Понад двадцять мільйонів гривень на рік — от така сума фігурувала в публікаціях “Наших Грошей”. Ще земельна ділянка на Печерську (вулиця Щорса, 36), котру Київрада виділила під навчальні корпуси та гуртожитки, а натомість там виросло елітне житло на продаж.
Були звинувачення в сексистських висловлюваннях, у маніпуляціях студентами. Марта, випускниця 2023 року, ділиться спогадами: нас постійно ганяли на якісь концерти Поплавського, начебто добровільно-примусово — хто не йшов, того списки передавали деканам, а потім у новинах начебто тисячі студентів підтримують співочого ректора.
І водночас — шалена енергія, безкінечні проєкти. “Крок до зірок”, “Шеф-кухар країни”, “Наша пісня”, Шевченківські вечори. Поплавський уособлював той тип керівника-шоумена, котрого більше не зустрінеш. Редактор телекритики Ірина Долженкова якось сформулювала: він інтуїтивно апелює до прадавніх рис української ментальності з її неодмінним сентиментом до свого “ставка, млинка й вишневого садка”.
Чи повернеться Поплавський — плани на майбутні вибори ректора
А тепер найцікавіше — що далі? Комарніцький зараз виконує обов’язки, але попереду вибори постійного керівника. І Поплавський, незважаючи на вік і скандали, публічно заявив, що збирається балотуватися знову. Раніше він писав у соцмережах про те, що головне для кожного артиста — своєчасно піти зі сцени під оплески, і що хоче передати повноваження молодому ректору. Але тепер, схоже, передумав. Планує реванш.
Чи пройде він через вибори? Питання складне. З одного боку — величезна популярність, розкрученість, 8 мільйонів підписників в Інстаграмі. А з другого — втома від постійних скандалів, бажання частини колективу побачити свіжу кров у керівництві.
На початку 2026 року Поплавський знову медійно активізувався. Він засвітив у соцмережах зустріч із сім’єю третього президента Віктора Ющенка у стінах університету. Ющенко є головою наглядової ради КНУКіМ. Поплавський розповів, що готується з Ющенком до поїздки в США і працює над проєктом реконструкції університету на 5 мільйонів доларів від американських партнерів.
Тобто він не просто так сидить удома. Він готується. Шукає гроші, будує зв’язки, піариться. 76 років чоловікові — а енергії як у молодого. От скажіть, хіба це нормально?
Що кажуть студенти та викладачі — думки про зміну влади в університеті
Студентство розділилося. Старші курси, котрі пам’ятають золоті часи “Кулька” з безкінечними концертами й телепрограмами, сумують за епохою. Андрій, п’ятикурсник з режисури, вважає, що Поплавський — це бренд, це ім’я, і без нього університет втратить половину впізнаваності.
А молодші, особливо першокурсники, дивляться скептично. Соломія зі Львова не соромиться висловлюватися: їй 18, вона прийшла вчитися івент-менеджменту, а не на концерти співочого діда — нехай приходить нормальний академік, котрий розуміє сучасні тренди, а не тільки “Сало” й “Юного орла” співає.
Викладачі теж неоднозначно ставляться. Частина вдячна Поплавському за те, що він витяг університет з небуття. Інша частина нарікає на авторитарний стиль управління, коли всі рішення приймалися одноосібно. Одна викладачка кафедри мистецтвознавства анонімно зізнається: вони десятиліттями жили під диктатом одного чоловіка, будь-яка ініціатива знизу блокувалася, якщо не вписувалася в бачення Михайла Михайловича — можливо, тепер нарешті подихають вільніше.
А є й такі, котрі просто не знають, чого чекати. Бо Поплавський — це стабільність. Можливо, скандальна, можливо, суперечлива, але стабільність. А що буде тепер — невідомо.
Загалом, епоха завершилася. Михайло Поплавський — постать неординарна, суперечлива, але безсумнівно яскрава — більше не керує університетом, котрий він тримав у руках три десятиліття. Попереду вибори, інтриги, боротьба за владу. І питання: чи зможе хтось інший зробити “Кульок” таким же впізнаваним, як це робив співочий ректор? Або, може, університету краще без цього шоу? Час покаже. А поки що студенти та викладачі чекають, затамувавши подих — що буде далі з їхнім навчальним закладом.
