Школа №63 Львова: відгуки, навчання, вчителі

Стрийська вулиця. Проходиш повз цю будівлю — і щось зупиняє.

Школа №63. Та сама, про яку бабуся розповідала. Вона тут колись вчилася, уявляєте? А тепер онуки ходять.

Заклад старий. Років їй… ну, точно не скажу, але багато. Сихів пам’ятає ще ті часи, коли тут тільки-но будували перші багатоповерхівки. І школа вже стояла. Або майже стояла. Загалом, давно це було.

Район тихий навколо. Двори, де хлопці у футбол ганяють після уроків. Парк неподалік — там восени жолуді збирають для поробок. Типова львівська картинка, знаєте ж.

Дворик шкільний… от там є один клен. Величезний такий. Восени під ним листя — товстий килим виходить. Діти обожнують у ньому риятися на переривах. Вчителі, правда, лаються — мовляв, весь курточки забруднять. Але хто їх слухає?

І ще там лавка одна стоїть. Дерев’яна. Облуплена вже. На ній покоління за поколінням сиділо, чекаючи на дзвоник після перерви.

Також читайте: Школи Львова 2026: рейтинг, відгуки, як обрати заклад

Вчителі школи №63 у Львові: педагогічний склад та підхід до навчання

Ось тут найцікавіше починається.

Вчителі. Бачите, можна все що завгодно накупити — дошки інтерактивні, комп’ютери нові. Але якщо людина стоїть перед класом і їй байдуже — то навіщо воно все?

У 63-й є різні. Є стара гвардія — ті, що ще за союзу почали викладати. Строгі. Вимогливі дуже. Але справедливі — от це головне. Якщо заслужив п’ятірку, дадуть. Не заслужив — ні, й не благай.

А є молоді. З університету нещодавно. З новими ідеями приходять. Хочуть все по-новому робити. Інколи виходить дивно — намагаються модні методики впроваджувати, а діти не розуміють. Але намагаються ж! І це вже щось.

Одна вчителька української — от там людина від Бога. Казка як розповідає про Шевченка. Діти слухають, рота не закривають. Хоча в інших на уроках дрімають.

Математичка строга. Пані Оксана, здається. Або Олеся? Та байдуже. Строга вона — от що важливо. Зате після неї діти таблицю множення знають назубок. І логарифми розуміють. Більшість, принаймні.

Фізкультурник — молодий хлопець. Років 30 якось. Сам спортсмен колишній. Футбол з хлопцями ганяє на рівних. Дівчата від нього без тями — але це вже інша історія.

І знаєте що цікаво? Вони всі якось уживаються. Старі і молоді. Строгі і ліберальні. У вчительській разом чай п’ють, сваряться інколи. Як у звичайній родині, власне.

До речі про підхід. Тут не просто підручники читають. Намагаються якось оживити все це. Проєкти роблять — діти самі теми обирають, досліджують щось. Один хлопчик минулого року про динозаврів робив презентацію — так захопився, що годину розповідав. Вчителька не зупиняла навіть.

Відгуки батьків і учнів про школу №63 м. Львова

Відгуки — штука суб’єктивна страшенно.

Моя сусідка хвалить школу. Мовляв, її Максим туди ходить з радістю. Ранками не треба будити навіть. (Хоча тут питання — може, він просто рано лягає?)

Інша знайома скаржиться. Каже — обладнання старе, треба здавати гроші весь час на щось там. На папір, на ремонт, на подарунки вчителям. Але ж… де не здають? Покажіть мені школу, де батьки нічого не здають. От саме.

Є такий форум у нета — там львів’яни про школи пишуть. Про 63-ю теж є. Хтось пише “чудова атмосфера, вчителі уважні”. Хтось — “нудно там, жодних додаткових занять цікавих”. Хто правий? Та обидва, напевно. Залежить від того, що очікуєш.

Учні розповідають простіше. Без тих дорослих заморочок.

“Прикольно, що можна у бібліотеці після уроків посидіти” — дівчинка одна сказала. Їй 13, мабуть. Читає багато.

“М’яч новий купили на фізкультуру, тепер нормально гратися можна” — хлопець тішився. От для нього головне — м’яч. І правильно, до речі.

“Наша класна найкраща” — це вже всі кажуть. Кожен клас про свою класну так каже. Але це мило, чесно.

Одна мама розповідала — у них син довго не міг звикнути. Перевели з іншої школи. А тут все по-іншому виявилося. Вчителі іншого підходу дотримуються. Але звик потроху. І тепер навіть задоволений.

А ще чула історію про випускницю. Вона років п’ять тому закінчила 63-ю. Тепер у медуніверситеті вчиться. І каже — саме у школі закохалася у біологію. Вчителька там була — так захоплююче розповідала про клітини, про ДНК… от і вирішила медиком стати.

Навчальний процес і умови навчання у школі №63

Навчання. Стандартна програма МОН. Українська, математика, історія, англійська. Все як усюди, нічого екзотичного.

Класи невеликі — по 22-24 учні десь. Інколи менше. Це добре, бо вчитель встигає до кожного підійти. Не так як у тих гімназіях, де по 35 дітей у класі сидять і вчитель половину по іменах не пам’ятає.

Обладнання… ну що казати. Старе. Комп’ютери у класі інформатики — ще за часів Windows XP встановлені, здається. Працюють, але повільно страшенно. Діти нарікають.

Проєктор є в актовій залі. І ще в одному кабінеті, здається. Решта — звичайні дошки. Крейдою пишуть. По-старому.

Спортзал невеликий. Стеля низька трохи. Але для волейболу підходить. І для баскетболу можна використати — кільця є. Правда старі вже, мережі подерті. Але грати можна.

Їдальня. От там — окрема пісня. Пахне так, як у всіх шкільних їдальнях пахне. Знаєте це відчуття? Суміш капусти, котлет і якихось солодких булочок. Хтось каже “огидно”, а хтось згадує цей запах з ностальгією потім.

Меню стандартне. Каші, супи, котлети. Іноді сирники дають — от ті смачні. Діти кажуть — можна з’їсти.

Актова зала затишна якась. Не знаю чому — можливо, через високі стелі? Або через той старий рояль у кутку, на якому ніхто не грає вже? Але атмосферна вона.

Бібліотека — мале царство пані Ірини. Вона там років двадцять працює, не менше. Знає кожну книжку. І пам’ятає, хто що брав. “Тобі ось цю книжку треба — ти ж історію любиш” — так вона дітям каже. І не помиляється!

Безпека… є охоронець. Дідусь вже літній. Сидить на вході, перепустки перевіряє. Кажуть, строгий — без перепустки ніколи не пропустить. Навіть якщо знає людину в обличчя.

Камери є. По кутках висять. Працюють чи ні — хто його знає. Але висять точно.

Територія. Дворик доглянутий більш-менш. Весною квіти садять — учні допомагають. Традиція така. Хтось, правда, каже що це примусово. Але більшість дітей радо садять — їм цікаво.

І ще там клумби є. Старенькі такі, бетонні. Радянського виробництва. Але квіти у них ростуть непогані — петунії, бархатці. Яскраві.

Зображення школи №63 м. Львова: фото будівлі, класів та шкільного життя

Якби побачили фото — одразу зрозуміли б. Цегла червона, вікна великі. Типова забудова 70-х років. Або 80-х? Хтось із них точно.

Будівля триповерхова. Не вражає архітектурою особливо. Але міцна, надійна. Стоїть і стоятиме ще довго.

Фото зсередини показують звичайні коридори. Чисто. Стіни пофарбовані — зараз якийсь бежевий колір, здається. Раніше були зелені, хтось казав. Перефарбували років зо три тому.

Дошки оголошень повішані. На них — дитячі малюнки, стінгазети, розклад якихось заходів. Все як у звичайній школі.

Класи обладнані просто. Парти — старі, дерев’яні. Пописані, порізьблені. Покоління за поколінням залишали тут свої послання: “Вася+Маша”, “6-Б рулить”, “2024”. Історія, власне.

Дошка у кожному класі. Зелена. Крейдою пишуть. Інколи вчителі не можуть знайти губку — і витирають рукавом. Або просять когось із дітей сходити намочити.

Є кілька фото зі свят. Новорічні ранки — діти у костюмах сніжинок, зайчиків. Дівчатка у плаття білі наряджені. Хлопці у строгих костюмах — але з недовірою на обличчях, знаєте. Ніби думають “навіщо мене сюди притягли”.

Першовересневі фото — там букети величезні. Першокласники такі маленькі, а букети більші за них. Смішно виглядає.

Випускні знімки — вже дорослі обличчя. Стрічки, квіти. Дівчата у сукнях, хлопці у костюмах. Усміхаються. Але в очах — щось таке… напруга? Хвилювання? ЗНО попереду ж.

Спортивні змагання — окрема серія фото. Діти біжать, стрибають, грають. Медалі тримають. Задоволені такі. Перемога — вона завжди солодка, навіть у шкільних змаганнях.

Таблиця базової інформації:

Фото шкільного двору — там видно той самий клен. І лавку. І клумби з квітами. Просто двір. Але ж скільки там всього відбувалося! Перші поцілунки, бійки після уроків, сльози через погані оцінки. Життя, воно ж.

Висновок:

От дійшли до головного.

Чесно? Не знаю. Бо кожна дитина різна. Кожна родина різна. Що підходить одним — не підходить іншим.

Якщо шукаєте затишок, невеликі класи, індивідуальний підхід — може підійти. Тут не фабрика з виробництва відмінників. Тут просто вчать дітей.

Якщо мрієте про поглиблену англійську, про профільні класи, про суперсучасне обладнання — шукайте інше. Тут цього нема. І не буде найближчим часом, скоріш за все.

Але знаєте що? Будь-яка школа — це лише частина освіти. Дуже багато залежить від дитини. Від її бажання вчитися. Від батьків — чи допомагають, чи цікавляться. Від вчителів — чи люблять свою роботу.

Середня загальноосвітня школа №63 м. Львова — це добре місце для навчання. Без зайвого пафосу, без обіцянок золотих гір. Просто школа. Де вчать. Де дбають про дітей. Де намагаються дати якісну освіту.

І знаєте — для багатьох родин цього достатньо. Більше й не треба.