Померла Ірина Черкаська: акторка пішла на 86-му році життя

Акторка Ірина Черкаська померла в віці 86 років в Одесі. Прощання відбудеться в суботу, 21 лютого у фоє театру імені Василька. Початок — об 11:00, закінчення — о 12:00. Прийти може кожен, хто хоче віддати шану.

Також читайте: Богдан Амосов мобілізувався до ЗСУ: журналіст у військовій формі

Ким була Ірина Черкаська і чому її знала вся Одеса

Народилась в Одесі. Дитинство — у Києві, там само здобула освіту. А потім повернулась і вже не їхала нікуди. Театр Василька став її домом — і першим місцем роботи, і останнім.

Дебют — вистава «Безталанна». Далі — десятки ролей, роки репетицій, сотні виходів на сцену. Мавра у «У неділю рано зілля копала» за Кобилянською, Адель у «Тев’є-молочник». Публіка зустрічала її стоячи — не з ввічливості, а бо інакше не виходило.

І паралельно — кіно. «Мелодія для шарманки», «Самотній ангел», «Лавка Рубінчика», серіал «Курортна поліція». Небагато, але кожна роль — запам’ятовувалась.

У 1981 році отримала звання заслуженої артистки України. Потім — орден княгині Ольги, медаль «Трудова слава», відзнаки міської влади. Нагород вистачало. Але головною нагородою для неї, мабуть, завжди був той самий зал, що не відпускав без оплесків.

Що сказав театр після її смерті

Колектив театру Василька написав коротко і точно. Назвали її найяскравішою акторкою міста. Справжньою зіркою. І додали те, що, мабуть, найточніше описує цю людину: театр для неї ніколи не був роботою — він був життям.

І ще один момент, який важко читати без кому в горлі. До останніх днів Черкаська виходила на сцену у виставі «Ніч перед Різдвом». А на 100-річчі театру у листопаді 2025-го — стояла і слухала овації. Кілька хвилин. «Браво!» не вщухало довго. Так вітають не за одну роль — так дякують за все життя одразу.

Чому ця втрата більша, ніж здається

Театр імені Василька — сто років існування. Один із небагатьох україномовних театрів на півдні країни, який пережив і радянську добу, і дев’яності, і все що після. Черкаська була частиною цієї історії майже від початку своєї кар’єри.

Таких людей залишається дедалі менше. Ті, хто прийшов на сцену ще в інші часи і зберіг при цьому і мову, і ідентичність, і любов до того, що робив — це вже не просто актори. Це живі свідки того, як українська культура виживала всупереч усьому.

Черкаська була саме такою. І з її відходом Одеса втратила не просто артистку — вона втратила шматок власної пам’яті.