Власне, історія така. Було багато державних замовників — обласні адміністрації, Держагентство відновлення, різні місцеві структури. Всі вони будували фортифікації на своїх ділянках. Хтось справлявся краще, хтось гірше. А де-не-де — взагалі кинули об’єкт напівзроблений.
Тепер Міноборони отримує право забрати ці недобудовані споруди під свою відповідальність. Завершити будівництво, довести до розуму, передати військам. Без зайвої бюрократії і перепитувань, хто винен у тому, що бетон не залили чи вогневі точки не облаштували.
Вам буде цікаво: 28 лютого закінчується бронь: що буде з працівниками
Рішення уряду дозволяє створювати спеціальні комісії з приймання-передачі. Вони за десять днів оглядають об’єкт, складають акт, передають Міноборони. Після цього армія вже сама вирішує — добудовувати, переробляти під нові потреби чи взагалі демонтувати, якщо споруда не відповідає сучасним вимогам.
Знаєте, це не просто адміністративне рішення. Це визнання того, що система з багатьма замовниками не спрацювала ідеально. Хтось не впорався з обсягами, хтось застряг у тендерах, хтось банально не мав досвіду в будівництві військових об’єктів.
Чому так сталося з недобудовами
От дивіться. Коли на початку широкомасштабної війни держава кинула гроші на фортифікації, будувати мали всі підряд. Обласні адміністрації отримували мільярди, наймали підрядників, розпочинали роботи.
Але виявилось — однієї справи побудувати адмінбудівлю, іншої — військову фортифікацію під обстрілами. Специфіка зовсім інша. Треба розуміти тактику, знати нормативи, передбачати, як військові використовуватимуть ці споруди в бою.
Частина замовників не впоралася. Десь підрядник зникнув із авансом. Десь кошти закінчилися на півшляху. Десь зіткнулися з технічними проблемами — ґрунти не ті, матеріалів не вистачає, доставка під загрозою обстрілів.
І от стоять ці напівгоові окопи, недокопані траншеї, залиті наполовину бетонні укриття. Грошей витрачено багато, користі військам — ніякої. А час іде, фронт наближається, треба терміново щось вирішувати.
Як працюватиме нова система
Міноборони тепер може створити комісію на будь-якому об’єкті. До складу входять військові фахівці, представники замовника, інженери. Якщо споруда вже в користуванні військових — туди додають представника підрозділу.
Комісія протягом десяти днів з моменту створення оглядає об’єкт. Фіксує, що зроблено, що залишилось, в якому стані конструкції. Складає акт приймання-передачі. Міноборони затверджує цей акт — і все, об’єкт під їхньою відповідальністю.
Далі армія вже сама вирішує. Можна довести до кінця за власними коштами. Можна переробити під нові тактичні вимоги — знаєте ж, тактика змінюється, зараз потрібні менші опорні пункти з протидроновим захистом.
А якщо споруда взагалі не відповідає потребам — можна демонтувати, використати матеріали в іншому місці. Краще так, ніж залишати напівзруйновану недобудову, яка тільки заважає.
Державний замовник при цьому має повідомляти Міноборони про всі проблеми. Якщо об’єкт опинився на тимчасово окупованій території — повідомити за п’ять днів. Якщо знищений бойовими діями — теж повідомити. Вся інформація стікається до Міноборони, там ведуть централізований облік.
Проблема корупції нікуди не поділася
Файно, що систему намагаються лагодити. Але треба розуміти — передача об’єктів не вирішує всіх проблем. Корупція при будівництві фортифікацій була і залишається величезною больовою точкою.
Журналісти минулого року писали про Дніпропетровську область. Витратили 7,3 мільйона доларів на фортифікації, а реальні результати з’явилися тільки через рік. Недобудовані лінії, занедбані позиції, гроші десь розчинилися.
Харківщина, Запорізька, інші прифронтові регіони — скрізь схожі історії. Депутати викликали міністра Умєрова до Ради, вимагали пояснень. Чому оборонні лінії між містами досі не готові? Де ті мільярди, що виділили з бюджету?
І от Міноборони бере відповідальність. Але якщо в самому відомстві теж є проблеми з контролем — чи допоможе така централізація? Питання відкрите.
Потрібен жорсткий аудит кожного об’єкта. Скільки грошей витрачено, скільки роботи реально виконано, хто винен у провалах. І головне — покарання для тих, хто розкрадав кошти на оборонних спорудах. Бо це не просто корупція, це зрада інтересів держави під час війни.
Що це означає для військових
Для бійців на передовій ця новина — потенційно добра. Означає, що хтось нарешті займеться тими недобудовами, які стоять порожніми місяцями.
Військові самі часто скаржаться: приходять на позицію, а там укриття недобудоване. Стіни є, даху немає. Або дах є, вогневих точок не облаштували. Або взагалі тільки котлован викопали й кинули.
Доводиться самим доробляти. Під обстрілами, власними руками, з тих матеріалів, що знайдуть поруч. Це ненормально. Фортифікації повинні бути готові до того, як військові туди приходять, а не після.
Якщо Міноборони реально візьметься за завершення об’єктів — це полегшить ситуацію на багатьох ділянках фронту. Особливо на другій та третій лініях оборони, де будівництво сильно відставало.
Армія краще розуміє, які укриття потрібні. Військові інженери знають сучасні вимоги — антидронові сітки, правильні кути вогню, маскування від теплових приладів. Цивільні підрядники часто будували за старими радянськими нормативами, які вже не працюють.
Чи встигнуть довершити вчасно
Питання термінів. На багатьох напрямках ситуація критична просто зараз. Росіяни просуваються, треба гальмувати наступ, а оборонні лінії не готові.
Міноборони заявляє, що станом на середину 2025 року виконано понад 50% запланованих робіт. Звучить непогано. Але ж це тільки половина. А друга половина — коли?
До того ж, сама концепція фортифікацій змінюється. Раніше будували великі батальйонні райони оборони з кілометровими траншеями. Тепер переходять на менші опорні пункти — 60-70 метрів ходів сполучення, обов’язкове антидронове накриття.
Це означає, що частина старих недобудованих об’єктів взагалі треба переробляти. Не просто добудовувати, а міняти концепцію. Це додатковий час, додаткові кошти, додаткові ресурси.
Плюс треба розуміти — Міноборони й так завантажене по вуха. Закупівлі озброєння, підготовка особового складу, логістика, медицина, тисячі інших завдань. Чи вистачить у них потужностей ще й на масштабне будівництво? Або створять окремі спеціалізовані підрозділи для цього?
Загалом, рішення правильне. Централізувати управління недобудованими фортифікаціями, передати їх тим, хто краще розуміється на військових потребах. Але дияв
ол в деталях, знаєте. Треба стежити, чи справді Міноборони зможе ефективно завершити всі ці об’єкти, чи не перетвориться це на ще один бюрократичний клубок.
