Їдеш дорогою на Івано-Франківськ і бачиш указівник — Шептицький. Місто таке. І думаєш — цікаве прізвище для міста. Зазвичай міста називають простіше, знаєте, Новоград там, Зелене, Сонячне. А тут — прізвище.
Виявляється, не просто прізвище.
І не просто людина була. Митрополит Андрей. Той самий, про якого історики досі сперечаються, про якого пишуть книги, якого одні вважають святим, інші — суперечливою фігурою. Складно.
Але спробуємо розібратися по-людськи. Без пафосу.
Також читайте: Перейменування Червонограда: пояснення для туристів
Ким був митрополит Андрей
Народився він у 1865 році. От уявіть — Австро-Угорська імперія, Галичина, аристократична родина Шептицьких. Батько — граф, маєтки, статус. Римо-католицька родина, між іншим. А син потім стане греко-католицьким митрополитом. Хто б міг подумати?
Хрещене ім’я — Роман. Андреєм став вже у монастирі.
Навчався у Кракові, Вроцлаві, Мюнхені. Юриспруденція спочатку. Потім філософія, богослов’я. Розумна людина була, це безперечно. Знав мови — польську, українську, німецьку, латину, церковнослов’янську. Читав багато. Дуже багато.
А потім раптом — монастир. У 1888 році. Родина була в шоці, кажуть. Граф, аристократ іде у чернці? Та до греко-католиків ще?
Шлях до митрополичого престолу
Швидко піднімався по церковній ієрархії. Або не швидко? Залежить як дивитися. У 1899 році — вже єпископ Станиславівський (зараз Івано-Франківськ, до речі). А у 1900 — митрополит Галицький.
От тут починається цікаве.
Йому тоді було 35 років. Молодий для такої посади. Але енергійний, освічений, з ідеями. І головне — розумів що треба робити.
Греко-католицька церква тоді була… скажімо так, не в найкращому стані. Бідна, малоосвічене духовенство, мало впливу. А він взявся все міняти. Будував школи, семінарії, монастирі. Запрошував викладачів з Європи. Створював музеї, бібліотеки.
Власне, модернізував церкву. Перетворював її на сучасну інституцію.
Його роль в історії України
А тут складніше. Бо залежить з якого боку дивитися.
З одного боку — він підтримував українську ідентичність. Коли навколо всі намагалися українців асимілювати (то поляки, то росіяни), він стояв на своєму. Українська мова, українська культура, українська нація. Важливо це, дуже важливо.
Заснував Національний музей у Львові. Підтримував українських митців, письменників. Давав гроші на видання книг. На навчання талановитої молоді. Багато хто з відомих українських діячів ХХ століття вчилися завдяки його стипендіям.
Під час війн
Перша світова війна. Митрополита арештовують російські війська у 1914. Везуть до Росії. До Курська. Три роки у в’язниці та заслання. За що? За те що українець, за те що греко-католик, за те що підтримував Україну.
Повернувся у 1917. І продовжив працювати.
Потім Друга світова. От тут найскладніше. Нацистська окупація Львова. І його позиція була… неоднозначною. Він протестував проти переслідування євреїв, ховав їх у монастирях. Документально це підтверджено. За це Яд Вашем визнав його Праведником народів світу.
Але водночас він не засуджував УПА так жорстко, як деякі вважають що мав би. Благословляв дивізію “Галичина”. Складна історія. Суперечлива.
Історики досі сперечаються. Одні кажуть він рятував життя, інші — що міг зробити більше. Хто знає? Важко судити людину що жила у такий час.
Зв’язок із регіоном
А тепер про місто. Чому саме там?
Шептицький (місто) знаходиться у Львівській області. Раніше називалося інакше — Крістіанопіль, потім якийсь час було Червоноград. Хоча ні, стоп. Червоноград — це окреме місто поряд. Плутанина з цими назвами, знаєте.
Територія ця тісно пов’язана з діяльністю митрополита. Він часто відвідував ці землі, служив тут, підтримував парафії. Люди його знали, шанували. Для них він був не просто церковний ієрарх десь там у Львові — він був свій.
До речі, маєток родини Шептицьких був неподалік. У Прилбичах. Там зараз музей. Можна приїхати, подивитися. Атмосферне місце, треба сказати.
Чому саме це місто перейменували
Питання логічне. Адже населених пунктів багато, а перейменували саме цей.
Ну, по-перше, історичний зв’язок. По-друге, після декомунізації треба було міняти радянські назви. Шукали щось українське, значуще. І вибрали Шептицького.
Рішення ухвалили місцеві. Люди голосували, обговорювали. Не зверху нав’язали, а саме громада вирішила. От так демократія працює. Іноді.
Офіційно перейменували у 2017 році. Не так давно, загалом.
Чому його вшанували
Бо постать дійсно велика. Як не крути, як не сперечайся — людина залишила слід в історії.
40 років керував митрополією. Уявляєте? Це ж майже пів століття. Пережив дві світові війни, зміни влади, режими. І продовжував працювати.
Помер у 1944 році. Під час радянської окупації. Похований у соборі Святого Юра у Львові. Крипта така є там, можна зайти. Багато хто приходить — і віруючі, і просто люди які цікавляться історією.
Що люди про нього говорять
Різне. Дуже різне.
Для греко-католиків — він практично святий. Процес беатифікації якийсь час тривав, потім зупинили. Чому? Складні там церковні процедури, не будемо заглиблюватися.
Для багатьох українців — символ національного відродження. Людина яка не боялася бути українцем, коли це було небезпечно.
Але є й критики. Говорять про його неоднозначну позицію під час Другої світової. Про те що міг зробити більше для порятунку євреїв. Про зв’язки з дивізією СС “Галичина”.
Історія не чорно-біла. Люди теж. Особливо ті що жили у ХХ столітті на наших землях.
Що це означає для туристів
А от це цікаво. Бо місто Шептицький — не просто назва на карті.
Там є що подивитися. Костел є старий, архітектура цікава. Околиці мальовничі — ліси, пагорби, повітря чисте. Якщо їдете на Івано-Франківськ або у Карпати, можна заїхати. Годину погуляти, фото зробити.
А ще — можна поєднати з відвідинами музею у Прилбичах. Там збережено атмосферу тієї епохи. Меблі, книги, особисті речі родини. Екскурсоводи розповідають цікаво, без зайвого пафосу.
Маршрут можливий
От як можна скласти:
- Львів (собор Святого Юра, могила митрополита)
- Прилбичі (музей-садиба родини Шептицьких)
- Місто Шептицький (прогулянка центром)
- Івано-Франківськ (там теж багато пов’язаного з митрополитом)
День-два займе. Але воно того варте, якщо цікавитеся історією.
До речі, у Львові є вулиця митрополита Шептицького. Колись була Куліша, потім перейменували. От по ній можна пройтися, уявити як він тут ходив сто років тому. Ті самі будинки, тротуари. Тільки люди інші.
