У Львові встановлять меморіальні таблиці ще 7 загиблим воїнам

У п’ятницю, 13 лютого, виконком Львівської міської ради затвердив встановлення 7 меморіальних таблиць Захисникам України. Їх встановлять на фасадах закладів освіти Львова та громади. Школи, ліцеї, спортивна школа — місця де ці люди, можливо, навчались, грали, мріяли. А тепер їхні імена будуть там назавжди. Назавжди — це важливо. Це не квіти що в’януть і не пост у соцмережах що зникає в стрічці. Це камінь і бронза на десятиліття вперед.

Кому встановлять таблиці та де саме

Таблиці встановлять відповідно до затвердженого у Львові універсального взірця меморіальної таблиці для вшанування пам’яті захисників, які загинули в російсько-українській війні.

Семеро — і кожен має своє місце пам’яті:

• Ростислав Артим — Ліцей № 18 Львівської міської ради
• Павло Гебуза — Ліцей «Інтелект»
• Богдан Заставний — Ліцей № 80
• Віталій Ілясевич — Середня загальноосвітня школа № 33
• Юрій Попик — Львівська дитячо-юнацька спортивна школа «Олімпія»
• Юрій Валько — житловий будинок на вул. С. Петлюри, 30
• Юрій Трофімук — житловий будинок на вул. Широкій, 83-А

Чотири заклади освіти і два житлових будинки. Хтось повернеться на вулицю де виріс, хтось — на стіну школи де вчився. Те саме рідне місце — вже з іншим змістом.

Що означає “універсальний взірець” меморіальної таблиці

У Львові є стандарт. Не кожен робить таблицю як хоче — є затверджений єдиний вигляд. Це важливо з кількох причин. По-перше, таблиці виглядають однаково — і це дає відчуття рівності. Генерал і рядовий, офіцер і боєць — один стандарт, одна гідність. По-друге, коли по місту їх сотні і всі однакові — це вже не просто окремі меморіали. Це єдина мова пам’яті яку читає все місто. Проходиш повз школу, бачиш таблицю, читаєш ім’я — і розумієш. Тут жила людина. Тут вона вчилась. І пішла захищати. І не повернулась.

Чому школи — найправильніше місце для таблиць

Власне, є щось особливе саме у школах. Щось що не відчуваєш від таблиці на підприємстві чи адмінбудівлі. Школа — це де людина була дитиною. Де вона ще не знала що таке війна. Де бігала на перервах, дружила, сварилась, закохувалась вперше. І потім через двадцять або тридцять років — повернулась туди іменем на таблиці. Учні які ходять до Ліцею № 18 чи школи № 33 проходять повз це ім’я кожного ранку. Це не абстрактна “меморіалізація загиблих захисників”. Це конкретне ім’я. Конкретна людина. Яка колись так само заходила через ці двері. Цього не відтворить жодний підручник з патріотичного виховання.

Скільки таких таблиць вже є у Львові

Цифр немає у конкретних офіційних джерелах — але зрозуміло одне: рішення приймаються регулярно, кількість зростає. Кожен виконком додає нові імена. Тобто Львів продовжує цю роботу системно. Не одноразово до якоїсь річниці, не лише перед виборами — а постійно, тихо, методично. Місто збирає своїх захисників назад. Хоча б так. До речі, спортивна школа “Олімпія” у цьому списку — цікавий момент. Юрій Попик. Людина яка, мабуть, займалась спортом, тренувалась, змагалась. І зараз у цьому ж місці де виховують майбутніх спортсменів — з’явиться пам’ять про нього. Якесь замкнуте коло.

Коли встановлять таблиці

Конкретних термінів у рішенні виконкому поки немає. Але рішення затверджено — значить процес пішов. Підготовка, виготовлення, монтаж — зазвичай займає кілька тижнів після офіційного затвердження. Школи дізнаються першими — бо саме вони мають дати згоду на розміщення на своєму фасаді. Хоча важко уявити хоч один заклад освіти у Львові який відмовив би від цього. Сім нових імен на фасадах львівських шкіл та будинків. Ростислав, Павло, Богдан, Віталій, два Юрії і ще один Юрій — кожен зі своєю вулицею, своїм закладом, своєю історією. Місто пам’ятає. І запише це в камені щоб пам’ятали й ті хто ще не народився.