Скрябін: одинадцять років без нього, але з його музикою

Ранок 2 лютого 2015 року. Троса Кривий Ріг — Кропивницький, 86-й кілометр, біля села Лозуватка. Toyota Sequoia виїжджає на зустрічку і б’ється в молоковоз ГАЗ-53. Удар розвертає позашляховик на 90 градусів. Водій гине миттєво.

За кермом був Андрій Кузьменко — Кузьма, фронтмен “Скрябіна”. Йому було 46.

Напередодні гурт відіграв концерт у Кривому Розі — ювілейний, на честь 25 років групи. Після нього Кузьма поїхав до Києва — треба було встигнути на літак. Траса була слизька від дощу та морозу. Щось пішло не так.

Новина розлетілася за години. Соцмережі, месенджери, новини — скрізь одне: Кузьма розбився. Люди не вірили. Потім вірили. Потім плакали.

Хто такий був Кузьма — без прикрас

Виріс на Львівщині

Хлопця змушували вчитися грати на піаніно, хоча сам він радше бачив себе кимось іншим.

Перелом стався на музичному конкурсі в Запоріжжі — виступив під вигаданим ім’ям, зайняв призове місце, і про нього почали говорити ширше.

Андрій Кузьменко народився в Самборі 17 серпня 1968 року. Мати — вчителька музики, батько — інженер. Дитинство провів у Новому Розділі та Новояворівську на Львівщині. Закінчив музичну школу по класу фортепіано — хоч мріяв стати водієм сміттєвоза.

У середині 1980-х познайомився з Ростиславом Домішевським. Почали експериментувати з музикою — слухали The Exploited, Depeche Mode, The Cure. Грали в підвалах, записували на касети.

1989 рік — офіційне народження гурту “Скрябін”. Назва з’явилася від прізвища звукорежисера Олександра Скрябіна, який працював з хлопцями.

Перші альбоми — це електроніка, техно, синті-поп. “Чуєш біль” (1989), “Мова риб” (1992), “Технофайт” (1993). Андеграунд, підвали, вузьке коло шанувальників.

Потім — “Червона Рута” в Запоріжжі 1991-го. Виступав під псевдонімом Андрій Кілл. Пісня “На даху добре” посіла третє місце. Перший контракт. Перше визнання.

Що сталося в ту ніч — версії та факти

Офіційна версія МВС: близько 8:20 ранку 2 лютого позашляховик Кузьми на 86-му кілометрі траси Кривий Ріг — Кропивницький виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з молоковозом. Від травм музикант помер миттєво.

Очевидці казали про слизьку дорогу, ожеледь, велику швидкість. Кузьма поспішав — треба було встигнути на літак.

У машині була пасажирка — її госпіталізували в Кривому Розі. Водій молоковоза не постраждав. Пасажирка вантажівки також потрапила до лікарні.

Після смерті з’явилися чутки про “замовну” аварію. Передумова: за кілька днів до загибелі Кузьма дав інтерв’ю, де критикував владу за бездіяльність щодо війни на Донбасі. У соцмережах з’явився свідок на ім’я Дмитро Ященко, який стверджував, що бачив, як позашляховик “підрізала” Honda. Але від письмових показань слідству відмовився.

Мати музиканта Ольга Кузьменко не вірила в замовлення. Автогонщик Олексій Мочанов писав, що причина — фатальний збіг обставин і власна помилка водія.

Слідство закрилося офіційною версією: ДТП через необережність.

Музика, що пережила музиканта

Гурт “Скрябін” за 25 років випустив десятки альбомів. Серед них:

Альбоми, що формували звучання:

• “Птахи” (1995) — перший студійний альбом, техно та синті-поп
• “Мова риб” (1997) — експерименти з електронікою
• “Казки” (1997) — збірний альбом з друзями гурту
• “Танго” (2005) — перехід до поп-рокового звучання
• “Гламур” (2006) — філософська лірика та іронія
• “25” (2014) — останній альбом за життя Кузьми

Кузьма писав не лише музику. У 2006 році вийшла його автобіографія “Я, Побєда і Берлін”. Потім — “Місто, в якому не ходять гроші”, “Я, Паштєт і Армія”, “Я, Шонік і Шпіцберген”.

Він створив пародійний гурт “Пающіє труси”, який висміював попсову естраду. Під псевдонімом Zлий Rепер Zеник записав альбом “Zалупа RocK” з гумористичними текстами та матюками.

Його треки звучали в програмах “Гаряча сімка”, “Шанс”, “Шиканемо”. Він знімався в кіно, писав колонки, давав інтерв’ю без цензури.

«Кузьма створював на концертах атмосферу, де не існувало розділення між тобою в залі та ним на сцені. Він був “своєю” людиною», — згадують музиканти.

Що лишилося після нього

Після смерті Кузьми гурт певний час продовжував грати — з іншими вокалістами. Спочатку запрошували різних співаків, потім у 2018-му постійним солістом став Юрко Юрченко (Юркеш), який зараз служить в ЗСУ.

Але це вже інший “Скрябін”. Без Кузьми — не те.

У Луцьку в 2016-му встановили перший пам’ятник музиканту. В Одесі відкрили Стіну пам’яті. У Волновасі з’явилася вулиця імені Кузьми Скрябіна. В 2015-му Петро Порошенко посмертно нагородив Кузьменка Орденом “За заслуги” І ступеня. У 2020-му — званням Герой України.

У травні 2015-го в Палаці спорту відбувся великий концерт-тріб’ют. Співали Вакарчук, Хливнюк, Білык, Пономарьов, Могилевська, Фагот. Зал стояв.

Лишилася дружина Світлана — художниця, майстриня розпису по дереву. Донька Марія-Барбара. Мати Ольга, яка після смерті сина написала три книги: “Моя дорога птаха”, “Гурт «Скрябін» та друзі по сцені”, “Колискова Андрійка”.

Лишилася музика. “Люди йдуть”, “Спи собі сама”, “Місяць”, “Так як є”, “Ніч яка місячна”. Вони грають у таксі, барах, на вулицях. Їх слухають і ті, хто не застав Кузьму живим.

11 років по тому — пам’ять без пафосу

Скрябін помер у 2015-му. Але його голос не зник. Він лунає щодня — не як “ностальгія”, не як “спогад”. Просто лунає.

Можливо, тому що Кузьма не вимагав від людей бути кращими. Він дозволяв бути собою. З косяками, помилками, пияцтвом, розчаруваннями. Його пісні не судили. Вони просто були.

11 років тому Україна втратила музиканта. Але не втратила його музику. А це, мабуть, найголовніше.

Бо артист живий, поки його пісні співають.

P.S.
Якщо давно не слухав “Місяць” — включи сьогодні. Для себе.