Семеро з Львівщини: сьогодні місто прощається з Героями на площі Ринок

Чотири роки тому, вранці 24 лютого, Львів прокинувся від гулу десь далеко на сході. Здавалося — далеко. Сьогодні, 25 лютого 2026-го, відстань більше не рятує. Семеро хлопців із наших вулиць, сіл, шкіл — більше не повернуться додому. Ігор, Олег, Роман, Ярослав, Володимир, Михайло, Валерій. Не абстрактні «захисники» з новин — конкретні люди, яких хтось із вас міг зустрічати в тролейбусі чи на ринку.

Де і коли прощатися: Гарнізонний храм і площа Ринок

Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, відбудеться загальноміська церемонія прощання на площі Ринок. Поховають захисників на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87.

Мерія попросила львів’ян прийти. Не зобов’язала — попросила. І це, знаєте, звучить інакше.

Прощання з Олегом Дзюбою розпочнеться окремо — о 09:30, у храмі святого апостола Андрія Первозванного на Тракті Глинянському. Хто живе поблизу — може прийти вже зранку.

Ігор Рохман: географ, турист, солдат

Ігор Рохман народився 21 січня 1994 року. Навчався у школі №54, потім — на географічному факультеті університету Франка. Закінчив військову кафедру. Захоплювався туризмом, любив гори й природу. Вирізнявся спокоєм і добротою.

Людина, яка вивчала карти, — пішла туди, де карти пишуть кров’ю. У 2024 році Ігор вступив до 21-ї окремої механізованої бригади. Загинув 25 вересня того ж року. Йому було 30.

Залишилися батько, бабуся, рідні. Залишилися гори — які він уже ніколи не побачить.

Олег Дзюба: механік, кулінар, футбольний уболівальник

Олег Дзюба народився 26 червня 1982 року. Школа №63, потім — Львівське вище професійне політехнічне училище. Служив строкову. Працював автомеханіком. Любив готувати, захоплювався футболом і розбирався в моторах — кажуть, міг полагодити що завгодно.

43 роки. Майстер своєї справи — у цеху і на полі. У 2025 році долучився до 1-го Донецького прикордонного загону «Гарт». Загинув 15 січня 2026-го.

Хто б міг подумати, що людина, яка ремонтувала авта на приватних підприємствах, закінчить свій шлях на Донеччині.

Роман, Ярослав, Володимир: зі Стрия, Яворівщини і Самбірщини

Роман Сперналь народився і проживав у Стрию, служив стрільцем-помічником гранатометника прикордонної служби. Загинув 16 січня на Харківщині під час оборони. Йому було 39.

Стрий — місто, яке давно звикло ховати своїх. Але звикнути до цього неможливо.

Ярослав Шумлянський і Володимир Яцишин — обидва з Яворівського та Самбірського районів. Яцишин тривалий час рахувався зниклим безвісти. Загинув 15 червня 2025 року. Йому було 45. Місяцями сім’я не знала — живий чи ні. Це окрема, дуже жорстока форма болю.

Михайло Крупач і Валерій Олійник: їм назавжди — 33 і менше

Михайло Крупач — житель села Сердиця Щирецької громади. Загинув 5 лютого поблизу Привілля на Дніпропетровщині під час бойового завдання. Йому назавжди — 33.

Тридцять три роки. Вік Христа, кажуть у народі. Вік, коли людина тільки-но починає розуміти, хто вона є.

Валерій Олійник — сьомий. Теж зі Львівщини. Теж не повернувся.

Четвертий рік: Личаківський не перестає приймати

Личаківський цвинтар — місце, яке знає всі покоління львів’ян. Тут лежать Франко, Крушельницька, Героїв минулих воєн. А тепер — хлопці, які закінчили школу в нульових, ходили на «Карпати» і пили каву на Ринку.

Поле №87 на Пасічній росте з кожним тижнем. Щосереди — нові хрести. Щосереди — нові родини, які стоять і не можуть зрозуміти, як це взагалі могло статися.

Прийдіть сьогодні о 11:30 на площу Ринок. Не для протоколу. Просто — щоб вони знали, що їхнє місто пам’ятає. І що ці семеро — не рядок у зведенні, а частина Львова, яка залишиться тут назавжди.