Анна Крамська всю життя прожила на Сумщині. Співала вдома, на святах, для онуків. Але на сцені — ніколи. У 72 роки втекла від російських обстрілів до Шептицького на Львівщині. І там вперше стала акторкою. Вистава “Шахрайки” у театральній студії “Народний дім”. Анна виходить на сцену. Хвилюється. А потім грає. Співає. Живе роллю. Це історія про те, що почати можна у будь-якому віці. Навіть коли здається, що життя вже склалося.
Чому Анна Крамська з Сум втекла у Шептицький
Лютий-березень 2025-го. Суми під постійними обстрілами. Шахеди літають щоночі. А коли їх збивають — падають на дахи будинків.
“Справа в тому, що чомусь збивали ці шахеди над містом, не за містом, а над містом. І дуже оці збиті шахеди падали на дахи і дуже страшно було”, — розповідає Анна.
Страх. Постійний. Щоночі чекаєш — куди впаде наступний уламок. І коли вже сили закінчились — вирішила їхати. Подалі від кордону. Подалі від обстрілів. Шептицький на Львівщині. Спокійніше. Безпечніше. Можна спати без думки, що зараз щось прилетить.
Як Анна Крамська долучилася до театру у 72 роки
У Шептицькому працює проєкт для переселенців. Допомагають адаптуватися, знайти себе на новому місці. Анна почала ходити на театральний гурток. Потім на хоровий. Просто співала. Як завжди співала — вдома, для себе. А потім їй запропонували: “Може спробуєте зіграти у виставі?”
“Ой це так було несподівано, зовсім неочікувано. Ну я з роду на сцені не була, навіть артисткою стати — я якось не впевнена в собі”, — каже жінка.
Не впевнена. Але погодилася. Бо душа лежить до співу. А ще — бо хотілося спробувати щось нове. У 72 роки.
Що співає Анна Крамська та звідки любов до музики
Любов до співу — від батьків. Змалку. У селі на кордоні з Росією (там вона народилася) співали всі. На весіллях, на святах, просто так — коли сумно або весело.
“Люблю співати, навіть коли сумно – сумні пісні співаю. Коли весело – веселі. Часто співаю”, — ділиться Анна.
Діти, онуки — всі чекають, щоб бабуся заспівала. На днях народження, на родинних святах. Це традиція. Це частина життя. А тепер ще й на сцені. Перед глядачами. У виставі “Шахрайки” театральної студії “Народний дім”.
Вистава у Шептицькому
Важко. Анна зізнається — репетиції давалися нелегко. Текст вчити. Роль відчути. Подолати невпевненість у собі. Але душа лежить до сцени. І коли виходиш перед глядачами — відчуваєш щось особливе. Хвилювання, адреналін, радість. Анна каже: це буде не остання її вистава. Хоче грати ще. Співати ще. Жити на сцені.
Чи повернеться переселенка додому після війни
Повернеться. Обов’язково. Суми — це дім. Там вся життя прожила. Там спогади, друзі, звичні вулиці. Але поки що — Шептицький. Поки що — театральна студія, репетиції, нові ролі. Нове життя у 72 роки. Війна колись закінчиться. Анна повернеться додому. А досвід — залишиться. Вона тепер знає: почати ніколи не пізно. Навіть у 72. Навіть після втечі від обстрілів. Навіть коли здається, що вже все позаду.
Цікаво було прочитати про долю цієї жінки. Вона-молодець . Не зламалась духом! Вирішила продовжувати жити недівлячісь ні на що
Такий вік для зміни життя… чудова та зворушлива історія цієї переселенки . Бажаю їй творчіх успіхів. Сили та здоров’я!