Соцмережі вибухнули коментарями після допису Євгена Кузьменка. Депутат Київради написав кілька рядків — коротко, іронічно, болісно:
“Щиро дякую міським службам та керуючим компаніям. Зима прийшла неочікuvано. Перелом хребта, на 4 місяці випав мінімум. Соромно за нашу з вами роботу. Місто щасливих людей”.
Текст без зайвих слів. Констатація факту — ожеледь його підкосила. Причому підкосила так, що зламала хребет. Попереду місяці лікування, біль, обмеження. А головне — усвідомлення абсурдності ситуації.
Хто такий депутат Кузьменко і як сталося травмування
Кузьменко — прізвище, яке в київській політиці звучить не вперше. Чоловік з’явився на світ 1991-го в столиці, виріс у родині, де бізнес — це не просто слово. Батько Андрій тримає в руках групу компаній “Сінергія”, ту саму мережу АЗС, яку бачили мабуть усі українці.
Євген після школи поїхав вчитися до Івано-Франківська. Нафтогазовий факультет — логічний вибір, коли сім’я в паливному бізнесі. Диплом отримав, повернувся і зайнявся справою. Разом із батьком створив кілька компаній: будівельні, логістичні, торговельні. Портфель проєктів розрісся швидко.
Політика почалася 2020-го. Балотувався від “Слуги народу” до Київради — пройшов. Дістав посаду першого заступника голови комісії з архітектури та містобудування. Важлива позиція — саме через цю комісію йдуть рішення про забудову столиці, земельні питання, зміни в архітектурному вигляді міста.
Травмування сталося буквально днями. Точну дату Євген не назвав, але контекст підказує — десь між 19 та 20 січня. Київ тоді накрила ожеледиця. Різка. Несподівана для комунальників, які знову “не встигли”.
Депутат вийшов на вулицю. Можливо, до роботи, можливо, по особистих справах. Тротуар під ногами перетворився на ковзанку. Секунда — і він уже на землі. Спина вдарилася так невдало, що хребет не витримав.
Деталей моменту Кузьменко не розповідав. Чи був поруч хтось, хто допоміг. Чи викликали швидку. Чи дістався до лікарні самостійно. Тільки результат — медичний висновок з діагнозом, який перекреслює плани на найближчі місяці.
Де і за яких обставин Кузьменко зламав хребет
Адреси немає. Євген не вказав вулицю, не назвав район. Загальні слова — Київ, лід, неприбраний тротуар. Можна здогадуватися — Оболонський район, звідки він депутат? Центр міста, де проходять засідання? Невідомо.
Погода того дня працювала проти людей. Кілька днів дощило, вода розлилася скрізь. Температура тримала плюс. А потім різко впала — і почалося. Калюжі замерзли, тротуари покрилися льодом, дороги стали смертельно небезпечними.
Комунальні служби запізнилися. Знову. Як щороку, коли зима “приходить несподівано”. Ніякого піску, ніяких реагентів. Люди виходили з дому і ризикували життям на кожному кроці.
Кузьменко став одним із тих, кому не пощастило. Крок — ковзання — падіння. Просто і страшно. Тіло вдарилося об асфальт (чи бетон, чи бруківку — неважливо). Хребет не витримав навантаження.
Фізика проста: коли падаєш на спину, вся вага тіла концентрується в одній точці. Якщо поверхня тверда, кістки не завжди справляються. Особливо якщо людина вже не двадцятирічна і тканини не такі еластичні.
Тридцять п’ять років Євгену — вік, коли організм ще сильний, але вже не дитячий. Кістки міцні, але не вічні. І падіння на льоду виявилося тим критичним моментом, коли міцності не вистачило.
Свідків події, схоже, не було. Принаймні публічно ніхто не з’явився. Депутат не згадував у дописі про тих, хто допомагав. Можливо, його знайшли вже після, можливо, сам викликав допомогу. Або просто не вважав за потрібне про це писати — адже головне послання було іншим.
Який саме діагноз поставили лікарі
“Перелом хребта” — лаконічно написав Кузьменко. Без подробиць, які саме хребці постраждали, наскільки важко, чи потрібна операція.
Медики класифікують такі травми залежно від локації. Шийний відділ — найнебезпечніший, там ризик паралічу. Грудний — середня тяжкість, часто лікується консервативно. Поперековий — найчастіша зона ушкодження при падіннях назад.
Термін “чотири місяці” дає підказку. Такий проміжок типовий для помірних переломів без серйозних ускладнень. Якби спинний мозок був пошкоджений або потрібна складна операція — говорили б про півроку чи більше.
Те, що депутат сам пише в мережі, сам коментує — також сигнал. Важкі травми шийного відділу не дозволили б такої активності. Значить, пошкодження нижче, ймовірно в грудному або поперековому сегменті.
Лікарі напевно почали з рентгену. Потім комп’ютерна томографія або МРТ — щоб побачити точну картину. Зміщення хребців, стан навколишніх тканин, чи є загроза для нервів.
Якщо перелом стабільний — консервативне лікування. Корсет, що обмежує рух тулуба. Постільний режим на певний період. Ліки проти болю та запалення. Поступове розширення активності під наглядом фізіотерапевтів.
Якщо нестабільний — хірургія. Фіксація хребця металевими конструкціями. Але про операцію Євген не писав. Швидше за все, обійшлося без різання.
Як зараз почувається депутат
Кузьменко не в реанімації — це точно. Пише в соцмережах, коментує ситуацію. Мозок працює, руки функціонують, думки формулюються чітко. Але легко йому точно не буває.
Перші дні (а може, тижні) після перелому хребта — це пекло. Біль, який не відпускає. Знеболюючі допомагають, але не повністю. Кожен рух — обережно, кожна зміна положення тіла — подія.
Корсет на тілі обмежує свободу. Не можеш нормально повернутися, нахилитися, підняти щось. Спиш на спині (якщо лікарі дозволяють взагалі лежати горизонтально). Їси обережно. Навіть сміятися страшно — бо напруга м’язів відгукується болем.
Домашній арешт на чотири місяці. Ніяких засідань Київради. Ніяких комісій, де треба відстоювати позицію. Ніяких публічних виступів. Робота фактично зупинилася.
Для активної людини, яка звикла контролювати процеси, приймати рішення, бути в центрі подій — це психологічний виклик. Сидіти вдома, залежати від інших, чекати, коли тіло нарешті відновиться.
Іронія в дописі — можливо, захисна реакція. Спосіб не втратити себе в ситуації, коли контролю майже не залишилося. Гумор допомагає пережити абсурдність моменту, коли ти — частина влади, яка мала забезпечити безпеку, а сам став жертвою її провалу.
Що кажуть очевидці і свідки
Порожнеча. Ніхто публічно не з’явився зі словами “я бачив, як це сталося”. Ніхто не описав сцену падіння. Євген у своєму дописі про помічників не згадував.
Кілька варіантів, чому так. Можливо, падіння сталося в безлюдному місці рано-вранці або пізно ввечері. Можливо, перехожі були, але пройшли повз — столична байдужість, коли кожен поспішає своїми справами.
Можливо, хтось і допоміг, але анонімно. Не залишив контактів, не вийшов у коментарі під постом. Просто зробив людську справу і пішов далі.
А можливо, Євген просто не вважав за потрібне про це писати. Адже пост мав іншу мету — не розповісти історію власного падіння в деталях, а вказати на системну проблему.
Коментарі під постом заповнили не свідки, а такі ж постраждалі. Кияни масово ділилися власними історіями про ожеледицю. “Я теж упала, синці до весни”, “Свекруха зламала руку позавчора”, “Біля нашого будинку взагалі не чистили — люди по колами ходять”.
Сотні таких відгуків. Тисячі лайків під коментарями “нарешті хтось сказав правду про комунальників”. Травма депутата стала просто найрезонанснішою — бо він публічна особа, бо написав те, що всі думають.
“Зима прийшла неочікувано”: сарказм, який став вироком системі
Ця фраза розлетілася мемами за години. Скріншоти допису Кузьменка шерили всі київські паблики. Коментарі множилися експоненційно.
Бо кожен українець знає — зима приходить щороку. Ця проста істина чомусь не доходить до комунальних служб. Кожного грудня-січня починається один і той самий цирк: засипало снігом, замело дороги, тротуари як ковзанка, люди падають.
А потім звіти від міської влади: “Працюємо в посиленому режимі”, “Техніка на вулицях цілодобово”, “Всі проблемні ділянки оброблені”. Тільки реальність на вулицях цьому не відповідає.
“Соромно за нашу з вами роботу” — друга вибухова фраза. Кузьменко не сказав “за їхню роботу”, не перевів стрілки на комунальників. Він сказав “нашу”. Бо сам депутат. Сам частина системи. Сам голосує за бюджети, де можливо не вистачає коштів на якісне прибирання.
Самокритика від українського політика — явище рідкісне. Зазвичай винні всі навколо: попередня влада, опозиція, погана погода, вирівнювання планет. Але щоб сам визнав провал — майже не буває.
Реакція була передбачувана. Частина людей аплодувала чесності: “Хоч один із депутатів має совість”, “Можливо, тепер щось зрушиться”. Інша половина жорстко питала: “Чотири роки в раді — тільки зараз помітив проблему?”, “Голосував за урізання бюджетів, а тепер плачеться?”.
Обидві позиції мають підстави. Проблема з прибиранням міста не нова. Про неї говорять кожної зими. Але чи робилося щось системне, щоб її вирішити? Питання риторичне.
